– Михайлику, яка у тебе красива наречена, – промовила Валентина Семенівна, розглядаючи фотографію на телефоні.

– Красива, справжня аристократка, корінна міщанка. Так, мені дуже пощастило! – похвалився хлопець.

– Так хіба в цьому справа, – не зрозуміла жінка, – адже неважливо, де людина народилася, головне, щоб була хорошою, з правильними поглядами на життя, вчинками.

– Ой, мамо, – махнув на неї рукою син, – які цінності, кому ти потрібен, якщо народився не зрозуміло де.

– Але ти ж потрібен своїй «корінній міщанці», – заперечила мати, – хоча сам з села.

Михайло промовчав, він і не повідомляв Анні, де живуть його батьки. Хоча вона дуже хотіла з ними познайомитися. Але хлопець соромився цього місця, воно здавалося йому якимось убогим, чи що.

Так, він здобув вищу освіту, влаштувався на хорошу роботу. Тепер ось зібрався квартиру купувати, правда, в кредит, і на початковий внесок йому батьки накопичили.

Вони ще працюють і пенсію отримують. Хоча самі собі у всьому відмовляють. Навіть шпалери вже років 10 не змінювали. Спочатку його вчили, утримували, тепер ось квартиру хочуть йому допомогти купити. Власне за грошима Михайло і приїхав до батьків на вихідних.

– Михайле, ви тільки з весіллям не тягніть, якщо так довго зустрічаєтеся. Ти нас з батьком б хоч з нареченою познайомив, – промовила Валентина Семенівна і ще раз глянула на фотографію. – Красива! Ось родичі зрадіють, коли на весіллі її побачать. Правда, пощастило тобі, Михайлику, з нареченою!

Син знову скривився, яке весілля, які діти, які родичі. Якщо він і буде одружуватися з Анною, то явно не буде запрошувати всіх тіточок і дядечків. Навіщо?

Щоб вони його тільки зганьбили перед елітною ріднею. Ну ні! Свого шансу він не упустить. Батько у Анни – велика «шишка» в одному провідному холдингу. От би йому туди пробратися.

– Синку, ти про що думаєш? – запитала мати. – Ось гроші, тримай. Ми з батьком спеціально збирали, щоб тобі квартиру допомогти купити.

Тепер Михайло не кривився, він схопив протягнутий згорток і швидко перерахував купюри.

– Малувато, – простягнув він, – мені не потягнути такі витрати на кредит.

– Не переживай, ми тобі допоможемо, ти ж у нас єдиний, – швидко заспокоїла його Валентина Семенівна, – тільки приїжджай частіше.

Михайло кивнув, а в голові його вже дозрів план.

– Ну, гаразд, мамо, – швидко промовив він, – я поїду, а то Анна, напевно, чекає.

Михайло швидко схопив згорток з грошима і попрямував до виходу. Валентині Семенівні залишилося лише витерти самотню сльозинку, що скотилася з її очей. Любила вона свого сина, всім серцем любила. І розуміла, що забагато йому дозволяла. Але нічого не могла з цим вдіяти, все життя все для нього, він один у них з батьком…

А хлопець щасливий і задоволений собою і своїм планом мчав на зустріч до своєї любові. Спочатку він заїхав в ювелірний, купив каблучку, щоб зробити дівчині пропозицію. І гроші, які дала мати, він збирався пустити зовсім не на перший внесок, як говорив, а на шикарне весілля. Адже іншого Анна і не оцінить…

Дівчина вже чекала свого коханого. Він дістав каблучку і зробив пропозицію. Анна відповіла згодою.

– А коли ти познайомиш мене зі своїми батьками? – запитала дівчина.

– Анно, я не хотів тобі казати… – Михайло  кілька хвилин почекав, потім продовжив. – У мене давно немає батьків…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.