fbpx
Життєві історії
Михайло повернувся через 15 років і на подив усього села Оксана прийняла його, дозволила залишитися. Навіть в стаціонпр його влаштувала, і щодня їздила туди

Перед самим Різдвом Михайло таки повернувся до Оксани і ця новина стала справжньою сенсацією для невеличкого села, адже люди ще пам’ятали, як гучно Михайло йшов від дружини. Люди казали, що в Оксани дуже добре серце, якщо вона змогла прийняти і пробачити невірного чоловіка.

Оксана вийшла заміж за Михайла дуже молодою. Чоловіка направили в їхній район агрономом, так і познайомилися. Оксана тоді училище закінчила, в інститут планувала поступати. Влітку на канікулах приїхала в село, випадково зустрілася з Михайлом, закохалася в нього без тями. Чоловік був старший за неї на вісім років, вмів говорити гарні слова, які розтопили юне дівоче серце. То ж коли Михайло прислав старостів, Оксана з радістю погодилася, забувши про всі свої мрії вчитися в інституті.

Після одруження Михайла наче підмінили, з лагідного і турботливого чоловіка він перетворився на справжнього деспота – вдома мало все бути так, як він сказав. Оксана, в силу свого юного віку, думала, що саме так і має бути в сім’ї, тому у всьому слухала свого чоловіка. Батька у дівчини не було, мати сама її виховувала, тому правильної моделі сім’ї вона і не бачила. Тішилася, що у неї є чоловік, а у діточок батько – синочок і донечка дуже любили свого татуся, а все інше не мало значення.

Діти підростали, в селі роботи не було. Оксана влаштувалася на пошту, але зарплата там була мізерною. У Михайла справи йшли добре, незабаром він став великим начальником в районі, через роботу часто мусив бути в обласному центрі, тому знімав собі там житло. Дружину і дітей до себе кликати не спішив. Бувало, що місяцями додому не приїжджав, все виправдовувався відмовками, мовляв, багато роботи.

Оксана вірила чоловікові, допоки одного разу на пошту не прийшов лист на її ім’я. Жінка, яка назвала себе Світланою, в листі повідомила, що у неї вже давно стосунки з Михайлом і вона просить Оксану залишити чоловіка. Адже така “селючка”, як вона, не підходить такому вишуканому пану, як Михайло. В листі було сказано і про те, що Михайло соромиться своєї дружини і рано чи пізно таки розлучиться.

Цей лист запав невловимим смутком в душі Оксани, вона і сама бачила, що чоловік від неї віддаляється, але все намагалася виправдати його, що це через роботу. І хоч плакала день і ніч, вирішила таки, що нічого не буде говорити чоловікові – все заради того, щоби зберегти сім’ю, а дітям батька.

Але все змінилося в один день. У сина мав бути день народження – десять років, то ж батько обіцяв приїхати. Оксана разом з дітьми чекала на чоловіка, накрила стіл, приготувала багато смачних страв. Раптом біля їхніх воріт зупинилася красива чорна автівка, з якої вийшов Михайло у супроводі молодої кралі. У Оксани підкосилися ноги – Михайло посмів привести додому свою нову пасію.

Обдарувавши сина подарунками, Михайло зайшов до хати зі словами: «Оксано, я йду від тебе». Від несподіванки жінка аж присіла. Сусіди з цікавістю заглядали на їхнє подвір’я, коли Михайло під ручку з міською панянкою, виносив валізи з речами.

Повернувся Михайло через п’ятнадцять років, коли занедужав. Дружина його відразу ж виставила за двері, коли той перестав приносити гроші. Михайло, по суті, залишився ні з чим, бо дружина завбачливо переписала все майно на себе. То ж з згадав Михайло про свою першу дружину, коли настали скрутні часи.

Теперішній його приїзд вже був зовсім не схожий на той феєричний, коли він йшов від дружини і дітей. Оксана навіть не відразу впізнала чоловіка – змарнілий, з сірим кольором обличчя, і безвихіддю в очах. На той час донька вже вийшла заміж і була дуже проти повернення тата, адже він навіть на її весілля не приїхав. То чому ж зараз вони мають його приймати?

Але добре серце Оксани не витримало, і вона дозволила Михайлові залишитися. Навіть в стаціонпр його влаштувала, щодня їздила до нього, виходжувала. Через місяць Михайла не стало. Оксана плакала над своєю гіркою долею. Щастя вона так і не зазнала, добре, що хоч діточки і внуки є, є для кого жити.

От цього року на Різдво всі з’їхалися до неї знову – заколядувати бабусі, та й про дідуся теж не забули згадати.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page