Хата моєї мами знаходиться на сусідній вулиці, але вже років 6 мені там зовсім не раді. Зараз там господарює моя рідна сестра Ганна, яка вже багато років зі мною знатися не хоче, а все через спадок.
Ганна вийшла заміж рано, вона старша за мене на 4 років. Роман забрав сестру жити до себе, у батьківську хату. Сказати щиро, то в моєї сестри рідної характер зовсім не мед, тому мама їй добре говорила завжди, щоб вона сиділа в свекрів тихо, не перечила ні в чому, слухалася та догоджала чужим людям, бо це не рідні батьки, мовчати не будуть їй. А чужа хата – то чужа правда, там потрібно сім раз подумати перед тим, як щось сказати.
Як там Ганна жила спочатку ми не знали, бо до нас вона приходила дуже рідко, хоча наче сусіднє село близько до нас, та сестра чекала вже дитину, тому займалася лише своїми справами, їй до нас не було тоді діла.
Раз у місяць тато з мамою пакували великі торби, брали муку, цукор, консервацію, декілька курок чи качок і везли сестрі. Одного разу я поїхала з ними. Свекрухи Ганни вдома не було, а в хаті чистота і порядок, на подвір’ї все гарненько, але Ганна вдома нічого не робить, все робила сама матір її чоловіка, сестра ж ні до чого діла не мала. Мама тоді поговорила з нею серйозно, сказала, щоб донька теж роботи не цуралася, бо довго так тривати не може і свекруха незабаром може й на двері вказати, мама б і сама так зробила б на її місті. Але Ганна лише посміялася, тепер вона дасть їм внука, тому вони самі годитимуть їй.
А тим часом я теж вийшла заміж, мій Сергій мій власну хату мав, на сусідній вулиці, тому я пішла жити до чоловіка. Тата нашого незабаром не стало і ми з Сергієм мало не щодня навідувалися до мами, все в неї робили, в усьому допомагали, мама ще й господарство чимале тримала, хоча обійти сама все не могла, зрозуміло, що на мого чоловіка Сергія розраховувала, а він робив усе, не відмовляв ніколи мамі, щоб вона не просила його.
А тим часом життя Ганни пішло шкереберть, чого вона зовсім не очікувала, вона ніяк не могла мирно жити з батьками свого чоловіка, були постійні негаразди та непорозуміння, мало того, що в чужій хаті сиділа, та ще й командувати там хотіла, щоб все було на її лад. Але вже це й чоловікові не подобалося, не знаю, що там ще в них не заладилося, але Ганна з сином повернулася в батьківську хату.
Мама наша дуже шкодувала моя сестру, тому прийняла її добре додому, жити всі вони стали на пенсію старенької матері. Сергій мій ще місяць походив, а потім не став до мами ходити, сказав, нехай сестра господарює у неї сама, раз там живе, адже все те дістається їй теж.
І вже наступного дня до нас прийшла мама:
– Сергію, ти що дорогу забувся до мого дому? Свині голодні, буряків потрібно з ями дістати, я вже немолода людина давно, не можу працювати так важко сама, приходь ввечері після роботи, – з якоюсь образою мовила мама.
Сергій в мене добра людина, але вже не міг змовчати:
– Мамо, вибачте мене, але у вас ще родина є, Ганна до вас повернулася, нехай допомагає, за господарством доглядає, не маленька вже. Вона себе відчуває там справжньою господинею, нехай тоді й береться за господарство своє.
Мама образилася і пішла, більше до нас на подвір’я вона не приходила. Лише ми на свята інколи гостювали в неї, але вона була холодною до нас і байдужою, лише Ганну свою шкодувала і на життя її скаржилася.
А через рік мами не стало і лише ми тоді дізналися, що хату вона заповіла моїй сестрі. Ганна тішилася, що добре забезпечена. А мені так прикро на душі, я вже за ту хату не хотіла мати непорозумінь з рідною людиною і чоловік зрозумів мене. Як так могла вчинити близька людина?
Чи може собі претендувати пів хати, поки ще є змога, та чи є у мене ще шанс на це?
Фото ілюстративне.
