У мене дві доньки – Марта, 10 років і Вероніка, 8 років. Я весь тиждень вчила з ними колядки, щоб ми були готові до Різдва. І тут старша донька мені заявляє, що на Святий вечір вони не хочуть йти колядувати до бабусі Анни. Коли я запитала чому, старша донька, яка більше все розуміє, відмовчалася, а молодша зізналася, що бабуся минулого разу, коли вони колядували в неї на Різдво, дала їм лише по 50 гривень, в той час як Андрійко, їх двоюрідний братик, похвалився їм, що бабуся йому дала 500 гривень.
Я спочатку посміялася над безпосередністю доньки, а потім задумалася, доньки підростають і все більше починають звертати увагу на те, що бабуся їх менше любить, ніж Андрійка. Я і сама давно це помітила, але намагалася не звертати на це увагу.
Одружені з чоловіком ми вже 12 років, живемо окремо. Віктор, мій чоловік, старший син в сім’ї. Коли він одружився, батьки практично без нічого відправили його до мене. Мої батьки дали нам ділянку землі, де ми разом збудували будинок.
А вдома, біля свекрухи, залишилася молодша сестра чоловіка. У неї є син Андрій, 6 років. От його наша бабуся завжди вважала своїм рідним внуком, а моїх дівчаток вона завжди сприймала як чужих. І поки діти були маленькими, ще було нічого. Але діти виросли і самі почали це помічати, а я не знаю, що їм відповісти.
Несправедливе ставлення свекрухи почалося ще з того, що свій будинок вона записала повністю на доньку, а моєму чоловікові не дісталося нічого. Ну нехай, Бог допоміг нам самим якось стати на ноги.
Коли народилися наші дівчатка, свекруха не поспішала до нас приходити і допомагати мені з малюками. Вона так і казала – у них є бабуся, маючи на увазі мою маму. Не тішила ніколи свекруха моїх дітей і дорогими подарунками, чого не можу сказати про онука. Відколи народився у сестри чоловіка син, а він молодший за нашу другу доньку на рік, відтоді свекруха намагається купувати все, що йому треба.
– Донька в декреті, – каже свекруха. – Хто ж їй допоможе, як не рідна мама.
Але зовиця вже вийшла з декрету, а свекруха і далі дбає лише про доньку і її сина. Не знаю, може воно так і має бути. Мене це не зачіпало, поки на це не звернули увагу мої діти.
На Святий вечір ми і справді пішли до свекрухи, живе вона через кілька вулиць, недалеко від нас. У нас в селі так прийнято – ходити в цей вечір по родичах і колядувати. Свекруха запросила нас за стіл. Я і не звернула уваги, скільки вона дала дітям грошей. А от вони – звернули, свекруха їм знову дала по 50 гривень, а племінник носився з купюрою номіналом в 500 гривень.
Повернулися додому діти розчаровані і впевнені, що Андрійка бабуся любить більше…
Тепер сиджу і думаю, що робити – не йти до свекрухи щедрувати на другий Святий вечір чи якось переконати дітей, що все нормально, і гроші – це не основний показник любові…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
