Народилася і виросла я в невеликому селі. До школи ходила в сусіднє село яке знаходиться за 15 кілометрів від нашого. Навчалася я на відмінно і, після закінчення 11 класу, я поїхала в місто, де вступила до інституту. В нас, навіть поруч, не було можливості отримати вищу освіту, і тому вся молодь їхала в сусідні міста. Так і зробила я. Мама з татом спочатку були проти. Всі говорили, як я в чужому місті буду зовсім одна, але після довгих умовлянь і пролитих сліз, пішли мені назустріч і відпустили. Я без проблем здала вступні іспити, і вступила на перший курс. Мені дали кімнату в гуртожитку разом з ще однією дівчинкою. Всі мої думки були виключно пов’язані тільки з навчанням, поки я не познайомилася з Віктором.
Високий, гарний брюнет відразу запав мені в душу і я щиро закохалася в нього. Віктор відповів мені взаємністю і вже через три місяці ми почали жити разом. Ми орендували маленьку квартиру, Віктор на той час вже закінчив навчання і працював.
У нас було все ідеально. Вранці я вставала, готувала сніданок, відправляла Віктора на роботу, а сама бігла в інститут. Після навчання робила всі домашні справи і зустрічала його з вечерею. Я вірила і вважала, що він обов’язково зробить мені пропозицію і ми одружимося, але цього так і не відбувалося. Мої батьки все ніяк не могли заспокоїтися, як це жити в цивільному шлюбі, весь час казали – або одружуйтесь, або розходьтеся. Але як, я ж не підійду і не скажу йому: “Ану одружуйся зі мною, а то я піду”.
А раптом він відповість, ну і йди. Я не знала що робити. Ще до того ж виявилося, що його батьки теж не хочуть, щоб ми з Віктором одружилися. Дізналася я це випадково, підслухала діалог його мами з сусідкою, коли ми прийшли до них в гості. Його мама сказала, що ця селючка зовсім не пара її сину. Я тоді дуже сильно образилася.
Все думала і думала, міркувала, гадала як же натякнути Віктору про заміжжя. Як зробити так, щоб ініціатива виходила від нього, щоб він сам прийняв рішення про весілля. Всі мої проблеми вирішилися вже через три тижні. Я дізналася, що скоро стану мамою. Коли повідомила це Віктору, він трохи не знепритомнів від щастя. Виявляється він давно хотів дитину.
Вже через три місяці ми зіграли весілля. Хоча його батьки і були проти, Віктор був рішучим і настояв на своєму. Вони казали, що в нас навіть нема власного житла, а до себе вони нас не приймуть. Але й питання житла вирішилося саме собою.
В призначений термін у нас з’явилася трійня і нас забезпечили трикімнатною квартирою. Після появи малюків і отримання власного житла, стосунки з його батьками в нас налагодились і свекруха дуже мені допомагала з малюками.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
