Моя старша сестра Оксана свого часу дуже вдало вийшла заміж і поїхала жити з чоловіком в Канаду. Щаслива вона зараз дуже!
У Оксани з чоловіком там свій власний будиночок вже, як вона каже «невеликий» за їхніми мірками, а для нас так це просто хороми, у нас такі будинки будують хіба лише заможні дуже люди. Але сестра з чоловіком, дійсно, важко працювали, щоб отримати все те, що вони мають там зараз.
Звісно, що в моєї сестри, до того ж, є досить хороша робота, є хороший автомобіль, та все є, що потрібно для хорошого та забезпеченого життя. Хоча їхня сім’я вважається в Канаді середнім класом, але нам таке і не снилося з чоловіком в Україні. Для мене це ще ті багатства, якась недосяжна ціль в наші дні.
Відпочиває Оксана з чоловіком щороку не один раз, подорожують на машині, часто літають в різні країни. Просто рай, а не життя, я люблю свою сестру, але навіть заздрю їй, для мене це мрія.
Ми з сестрою родом з простої сім’ї, до її заміжжя нам закордонні подорожі і не снилися навіть. Тато наш – звичайний таксист, мама медсестра, і живемо ми в невеликому районному місті. Просто Оксана, свого часу, вчилася в столиці, ось там їй і пощастило з майбутнім чоловіком зустрітися, там вони й познайомилися.
Сестра з чоловіком там закінчили навчання, орендували пару років квартиру з першим малюком, а потім поїхали до чоловіка на його батьківщину. А я по навчатися, чесно кажучи лінувалася, про що зараз шкодую трохи. Просто закінчила коледж, пішла працювати, зустріла хлопця з звичайної робітничої родини, вийшла за нього заміж, орендуємо маленьку двокімнатну квартиру на крою міста, тут дешевші ціни, є у нас маленький синок.
Перспектив ніяких в житті у нас зараз немає, а тим паче зараз такі часи непрості. Чоловік мій Олег, як і його батьки, працює на нашому місцевому заводі, продовжує, як то кажуть, сімейну справу, розумію, що звучить все це трохи смішно, звичайно, але що поробиш.
Якби у мене моя Оксана не жила за кордоном, то, напевно, я б змирилася зі своїм сірим і дуже буденним життям, але як побачу її барвисті фотографії, на яких вона і її сім’я щасливо посміхаються, радіють життю, не хвилюються, що завтра не буде у них навіть на хліб грошей, аж стає образливо за своє надто похмуре життя.
Оксана завжди вся така красива, за кермом своєї машини, на тлі квітів, а ми тут навіть каву в кафе собі не можемо дозволити, що хоча б каву з тістечком купити.
Спочатку сестра нас не кликала до себе – були складнощі з її громадянством, тай сама поки там обжилася, бо на перших порах було дуже непросто. А потім другу дитину там народила, всі документи оформила, і ось в тому році приїжджала з дитиною, щоб нам малюка показати, та й поговорити серйозно.
А зараз Оксана бачить, що ситуація у нас в Україні складна, хоче нас всіх туди забрати. Наші з нею батьки категорично проти – звикли тут жити, нічого міняти не хочуть, а ось я замислилася.
Ну що нам тут робити? Самі знаєте – з кожним днем життя стає все складніше, рахувати постійно ці мізерні копійки, танцювати перед господинею квартири, якщо зарплату чоловіка затримують, і таке буває. Іноді живемо на декретні всією сім’єю. Життя сіре – сходити і відпочити ніде, тільки що з друзями влітку на шашлики з’їздити. І то знову ж таки – якщо копійки назбираємо. У батьків грошей не просимо, вони теж не багатії, що з них взяти? Так бідно жити більше не хочеться.
Ось сестра несподівано подзвонила до мене з пропозицією: давайте, мовляв, бери сина, і їдь до нас, все влаштуємо. Зараз чоловікам їхати з України не можна, тому поки тебе влаштуємо, а коли будуть дозволяти чоловікам їхати з України за кордон, тоді вже і мій чоловік зможе до мене приїхати, оформивши документи, тоді вже буде набагато легше, коли я буду жити там.
Свекри у Оксани хороші, у всьому допоможуть для початку, жити є де, все влаштуватися. Так, спочатку буде нелегко, і мову вивчити треба буде, але коли звикнемо, то життя раєм здасться. Я знаю, сестра мені правду говорить, вона ж добра мені бажає, і я вже подумки там – поруч з нею, треба б документи почати збирати, але у мене одна проблема – впертість чоловіка! Він просто уперся і все – нікуди ми не підемо. Каже, ти, якщо вже так хочеш їдь, а я не поїду нікуди, їхати в Канаду я не збираюся, хочу жити з вами в Україні і все.
Треба сказати, що і мої свекри дуже хороші люди. Весь час вірять у світле майбутнє, яке стає все темніше і темніше. Свекруха взагалі вже на пенсії, а до цих пір на роботу ходить – життя ж дорожчає, копійки рахувати не хочеться. Я так думаю, що це саме вони вмовляють мого чоловіка Олега, не хочуть, щоб він їхав, бо скоро їм буде потрібний догляд. А в них Олег єдиний син. Чоловік мій батьків поважає, не хоче залишати їх одних на старості років.
Що мені робити та як вмовити чоловіка? Не хочеться жити вже так бідно і рахувати кожну копійку, тим паче нас тут нічого зовсім не тримає. Дуже хочу в Канаду. Як мені бути тепер?
Фото ілюстративне.
