Правду кажучи, я особисто нічого не маю проти того, щоб моя мама дуже добре влаштувала своє життя, адже їй зараз всього 52 роки, але ось кандидатура дядька Петра мене зовсім не влаштовувала, не подобався він мені і все, не вірю, що він буде їй гарним чоловіком, – якось зі мною поділилася подружка Тамара.
Тамарі зараз 30 років і у неї є сім’я: чоловік та маленький синочок. А її мама Світлана з батьком моєї подружки розлучилися ще 20 років тому.
Після свого розлучення Світлана сама виховувала свою доньку, а про своє майбутнє тоді навіть і не думала.
Раніше все якось було не до цього, адже жінка жила лише турботою про свою доньку, а може просто не зустріла хорошу людину. Та й дочка з зятем після весілля кілька років жили разом з матір’ю Тамари, поки квартиру не купили, то Світлані було добре і спокійно поруч з ними, про своє особисте життя вона тоді не думала.
А десь 3 роки тому Тамара з чоловіком та своїм синочком переїхала в окрему квартиру, а мама її залишившись зовсім одна.
Якраз десь в той період одна далека родичка і познайомила Світлану з Петром.
Петрові тоді було 55 років, є двоє дорослих дітей і колишня дружина, з якою він теж вже давно розлучився.
– І раніше б пішов від неї, – пояснював Петро Світлані, – тільки про дітей думав, не хотів, щоб малі діти без батька росли, не правильно це. А так ми з нею вже були, як чужі люди давно.
За словами Петра, коли його молодша дочка вийшла заміж він і зважився змінити своє життя. Квартиру з дружиною вони купували разом, але поділивши двокімнатну квартиру не в найпрестижнішому районі після розлучення без житла залишилися б і він, і колишня дружина. Тому Петро вирішив вчинити благородно по відношенню до своєї сім’ї – просто благородно пішов, не взявши нічого.
– Він це ціле літо жив за містом у мене на дачі, – говорила Світлані та сама далека родичка, – так все до місця приладнав, ремонт дуже гарно доробив, на городі все в порядок навів. Такий працьовитий та господарський, добрий та хороший чоловік, ти придивись до нього, Світлано.
А вже через кілька місяців Петро переїхав в квартиру Світлани і вони стали жити разом.
– Він працював, – згадує Тамара, – і напевно він непогана людина дійсно, і треба було порадіти за маму свою, але я радіти не могла від того.
Як з’ясувалося, Петро працював і його заробітна плата досить непогана для їхнього містечка. Близько 15-ти тисяч гривень він отримував в місяць.
З цих грошей він віддавав мамі Тамари всього десь тисяч 2-3, практично тільки на комунальні послуги, а загальні витрати на продукти харчування і побутові потреби, тримала на собі Світлана.
– Я з’ясувала все це через рік, – поділилася Тамара, – мама моя вибачилася, що не змогла онукові зробити на 5-ти річчя подарунок гарний, який обіцяла. Пояснювала якось все незрозуміло, що грошей дуже їй не вистачає на життя, соромилася. Але мама ніколи такого не робила, та й на елементарні речі їй вистачало завжди, коли вона сама жила, то не мала потреби ні в чому. Звісно, мама не шикувала, але жила добре. Тут все і вияснилося для мене.
– Ми ж не одружені, – говорила Світлана, – Петро мені по дому допомагає, все робить, турботу в усьому проявляє, та й гроші дає, правда мало. Як я йому скажу, що мені не вистачає? Це ж незручно, недобре якось.
– А витрачати все до копієчки і по суті годувати чоловіка зручно, – дорікнула Тамара маму, – адже залишається у нього дуже навіть багато грошей. Куди він це складає, поки ти годуєш його на свої власні кошти? Або він подарунки тобі шикарні робить, у відпустку по курортам возить?
Ні. По курортам не возив, шуби з прикрасами не дарував. Світлана обережно поговорила з Петром, що грошей їй не вистачає, що треба б збільшити його участь в загальному бюджеті хоча б щоб на продукти грошей давав.
– Розумієш, – відповів Петро, – я не можу вкладатися більше. Дочка з колишньою дружиною жити не може, набридло їй. А я їй зараз на кредит на перший внесок збираю. Так що немає у мене більше, щоб тобі віддавати, вже вибач мене і зрозумій.
– Нормальні такі собі справи, – сказала Тамара матері, – він буде дочці квартиру купувати, потім за неї платити. А ти його годувати будеш за свої кошти, ще й живе в квартирі твоїй. Добре, бачу, чоловік прилаштувався. А у тебе теж дочка є, з кредитом, до речі. А якщо ти мій кредит будеш виплачувати, що твій Петро їсти буде? Нехай він з колишньою своєю дружиною продають квартиру, ось і гроші на перший внесок за кредит.
– Я ж не можу залишити колишню дружину з грошима від половини квартири, – сказав Петро Світлані, – вона їх витратить кудись і залишиться без нічого? Знову до дочки прийде, або до сина?
Вже на скільки Світлана була доброю та розуміючою людиною, але і вона не стала мовчати він думає про всіх дітей, про колишню дружину. А за стіл сідає і їсти за чужий рахунок йому совість дозволяє.
Світлана таки зібрала речі Петра і попросила, щоб він пішов.
– Ну і чому ти зібрала речі такому хорошому чоловікові, – приїхала з нерозумінням та сама родичка, котра і познайомила їх, – куди йому тепер іти? Він на кухні сидить, до мене на трохи пожити проситься. Хто так робить, совісті в тебе немає, Світлано.
– Тітко, Анно, – Тамара була в той момент в гостях у мами, – а ти ж у нас без чоловіка. І вік найкращий: 55. Забирай собі такого зразкового та завидного нареченого. Він буде по господарству тобі допомагати, а ти його годуй, пери, прасуй. Йому ж треба квартиру доньці купувати.
Відмовилася тітка Анна від такого щастя: у неї свої діти-внуки є. Ось і Світлана тепер каже, що вистачить їй шукати щастя, пішов її потяг.
Але сам Петро теж не розуміє нічого: він же давав Світлані грошей, мало, але давав. Що ж поробиш, якщо у нього обставини так склалися? Зате він дарував турботу і душевне тепло. Мовляв, не одна вона була б на старості років. Чоловік вважає, що з ним обійшлися не правильно. Невже є в чомусь його вина?
Фото ілюстративне.
