Нещодавно кума моя вирішила зі мною поговорити відверто.
Віра пояснила, що тепер в неї ситуація в житті непроста, але їй немає з ким порадитися:
– Я просто не розумію, щиро кажучи, звідки що береться, якщо чесно! Постійно у мене гора прання, одягу брудного повно, гора посуду немитого, купа каструль різного сорту. Це при тому, що я взагалі не відпочиваю – приходжу додому зі своєї роботи та відразу за домашні справи беруся. Це так вже втомило мене, що й словами не передати. Невже у всіх заміжніх жінок так? Ми п’ять років живемо з донькою удвох, я не помічала побуту взагалі ніколи. А зараз відчуваю себе конем, на якому їдуть. Ніколи не думала, що таке сімейне життя. Побут – річ непроста досить.
Я знаю, як кума живе останнім часом, але подробиці ніколи не запитувала, якось незручно, я думала вона щаслива тепер.
Справа в тому, що життя у Віри налагоджене і влаштоване: маленька, зате своя власна, квартира, не дуже перспективна та грошовита, зате стабільна, прості радощі життя. Є п’ятирічна дочка і улюблена робота.
Мені начебто гріх нарікати на те, що життя не склалося, але хочеться, звичайно, більшого жінці. Наприклад – простого жіночого щастя, як у більшості подруг.
Життя моєї куми склалося так, що сама Віра жодного разу не виходила заміж.
Відносини з чоловіками чомусь виходять у неї не надто вдалими і, якби вона не будувала гарних планів на їх спільне майбутнє, воно не справджується зовсім.
Мабуть, Віра просто не вміє вибирати чоловіків.
Починається у неї все досить таки красиво і чудово, а потім – як пелена з очей.
Сльози, суперечки, непорозуміння різного роду, а потім розставання.
З’ясовується, що жити з цим чоловіком просто неможливо. То лінивий, то невірний, но скупий.
Таке враження, що нормальних чоловіків більше і не залишилося. Хоча – шкода.
Правду кажучи моя кума завжди трохи заздрила, дивлячись на чужі сім’ї: діти з татами – і на пікнік, і на каток, і на риболовлю, дружини чекають свят, щоб провести вихідні з сім’єю, з’їздити туди і сюди, відвідати батьків, зробити покупки в будинок, запросити гостей. Святкувати усі свята в веселому родинному колі, про що Віра навіть й мріяти не могла, адже вона самотня жінка.
Прикро, що у її дочки такого немає, як у інших дітей: рибалка з Віри ніяка зовсім, на пікніки їздити без сімейної компанії якось нудно, та й взагалі, шкода, що у дитини немає поряд рідного тата, який і на плечі посадить, і на ковзанах кататися навчить, і карколомний подарунок піднесе, від якого дитятко буде у захваті.
Але, зовсім несподівано, що вона сама не чекала, трапилося і на Віриній вулиці свято.
Нещодавно вона познайомилася з чоловіком, звати його Іван.
Закрутився у них роман, і перший час Віра навіть боялася повірити в своє щастя – адже так само, напевно, не буває, щоб ось прямо в людині все влаштовувало і нічого не насторожувало?
Напевно є якийсь підступ в усьому цьому.
У всіх є недоліки. Але у Івана їх не було зовсім, як на мене.
Справа в тому, що чоловік ні разу не був одружений, з квартирою-машиною, з серйозними планами на майбутнє і намірами, працьовитий, не занудний, не жадібний, добрий та турботливий чоловік, як на мій погляд.
Сама ж Віра обережно познайомила Івана зі своєю дочкою – і вони майже миттєво знайшли спільну мову обоє між собою.
Іван вчить дівчинку кататися на роликах і грати в теніс, викликається зводити туди і сюди, забирає з дитячого садочка, де дитина всім представляє його як свого тата.
Пару місяців тому Віра та Іван з’їхалися, і, щиро кажучи, помітно, що в будинку з’явилася справжня чоловіча рука, якої так давно бракувало.
Більше не тече кран, не падають на ноги дверцята шафки, не гуде, як трактор, пилосос.
Вся техніка в квартирі відремонтована або замінена на нову.
Розмови йдуть про ремонт у ванній, про нові меблі, а в перспективі – про укладення шлюбу, збільшення житлоплощі і народження спільної дитини, обоє мріють про краще сімейне життя.
Такому чоловікові не гріх і народити: Віра бачить, що Іван просто-таки носиться з дочкою, читає їй казки, майструє якісь вироби з конструктора та паперу і взагалі, не сходить у дитини з мови.
І начебто все добре у них останнім часом, одна проблема лише у жінки: з появою чоловіка в будинку господарських клопотів стало в рази більше, до чого Віра зовсім не звикла.
Таке враження, що до Віри підселили не одного Івана, а розмістився цілий взвод чоловіків.
Він дуже багато їсть. Може, це, звичайно, за мірками Віри, яка постійно сидить на дієті, і її малоїжки-дочки, яку з народження нагодувати була ціла проблема, але їсть Іван просто дуже багато.
При цьому салатом і вівсянкою його не нагодуєш. Обов’язково треба м’ясо, кожен раз, велику порцію.
Іван любить найперше, густий суп, щоб ложка стояла – трилітрова каструля йде за добу.
Раніше такої каструлі супу Віра з донькою вистачило б дня на чотири.
При цьому один суп для нього – не обід, обов’язково має бути друге – з м’ясом і гарніром.
Три-чотири котлети, пів курки, салат, гірка гарніру.
– А чай буде у нас? А з чим? – розправившись з тазиком їжі, весело запитує у Віри Іван. Навіть після першого і другого він не відмовиться від третього – пирога, торта, солодких млинчиків, або булочок.
При цьому він зовсім не огрядний, навіть навпаки – накачаний, спортивний, високий і стрункий. Мабуть, хороший обмін речовин, чи що.
У Віри склалося таке враження, що тепер приготування йде просто нон-стоп.
Вона не встигає дивуватися – здається, тільки вчора ввечері була приготовлена величезна сковорода смажених курячих філе з сиром – сьогодні вона вже порожня.
Днем начистила мало не пів відра картоплі, з маслом, з кропом – і вже на дні каструлі жалюгідні залишки. Млинці з’їдаються гірками, салати – тазиками, пироги – десятками.
Віра завжди любила готувати і ніколи не розуміла жінок, ниючих, що їм важко вести господарство.
Але останнім часом ловить себе на думці, що просто боїться вихідних – це знову дні та години біля плити.
Якщо кудись сходили-з’їздили, Іван додому повертається такий голодний, що треба відразу бігти та терміново готувати йому їжу, і біда, якщо немає чогось перекусити відразу.
Тобто перш, ніж кудись їхати, треба насмажити сковороду відбивних, щоб по приходу швидко розігріти і подати з салатом чоловікові.
А якщо чоловік пішов з дочкою кататися на роликах – значить, по приходу з’їдять слона, бо він прийде з серйозним апетитом.
Якщо прийшли з роботи – давай все, що є в дома, швидко-швидко, смаж, розігрівається, печи і накладай.
Крім того, додалося речей, прибирання, безладу, прання і, звичайно, прасування – білі сорочки, штани, джинси, шкарпетки, шкарпетки, гори шкарпеток.
І життя заміжньої жінки вже тепер не здається Вірі таким прекрасним. Один сірий та буденний побут і все.
При тому, що чоловік турботливий, десь допомагає, дитину взяв на себе, магазини, частково прибирання, сміття, ранковий сніданок готує сам.
Але ось обід і вечерю, і штук п’ять перекусів, коли цілий день всі вдома – на самій Марині. Ну і гори посуду найчастіше – теж на ній.
Поки жили з дочкою, Віра побуту взагалі не пам’ятає – як не було його.
Готувала між справою, прасувала одяг миттю, прибирала декількома помахами руки. А тепер що не візьми – проблема.
І вона вже зі смутком представляє: якщо зараз народити ще одну дитину, коли жити тоді вже їй самій і бачити хороше життя?
Як знаходити час на відпочинок і радість?
Якщо до цього щоденного постійного готування, прибирання і прання додати ще мале новонароджене дитя, яке постійно плаче і мало спить і першокласницю з уроками? Це ж взагалі навіть важко уявити!
З одного боку, про такого чоловіка, як Іван, можна тільки мріяти. Віра і сама мріяла про такого – все життя.
І ось він поруч, мрія, добрий, турботливий, надійний – нерозумно, напевно, його втратити зараз, адже більше такого щастя не зустріти ніде. Живуть же інші в сім’ї, дітей виховують, на пікніки їздять.
З іншого боку, побутова сторона дається самій Вірі важкувато. Шкода, відверто кажучи, годин і днів, коли можна було позайматися чимось більш цікавим.
Моя кума зовсім не очікувала, що це буде для неї проблемою, але – таки да, проблема це для неї, ще й яка.
А може, Марина згодом легко виконуватиме це все? Звикне?
Або, якщо спільний побут відразу дратує, не варто і намагатися звикати до такого життя, далі буде тільки гірше, втому і роздратування будуть збиратися і в кінці кінців це приведе до розлучення. Марина тепер, хоч і має хорошого чоловіка, але не почувається щасливою жінкою.
Віра засмучена ходить постійно. Запитує мене чи варто розлучатися. А що я можу порадити їй?
Фото ілюстративне.
