Моя iталійська свeкруха спочатку говорила: “Ти – Прімавера!”, а пoтім ледь не зipвала нaше весiлля.
Чим відрізняється італійська мама від бультер’єра? Тим, що він рано чи пізно послабить хватку, мама – ніколи! Так жартують дружини італійців про свекрух. Джерело
З дитинства я була закохана в Італію. Ми жили важко, і поїздки за кордон були мрією. Але я закінчила інститут, почала працювати. І 2 роки тому змогла дозволити собі подорож по улюбленій країні.
У Флоренції, де наша тургруппа була 3 дні, я на другий день відірвалася від усіх і вирішила побродити по місту одна. Біля пам’ятника Бенвенуто Челліні, скульптора і ювеліра, стала оглядатися, кого б попросити сфотографувати мене? «Ragazza, devo prendere una foto di te?» («Дівчина, вас сфотографувати?») – я побачила чоловіка своєї мрії: високий, широкоплечий, темні кучері, посмішка, яка збиває з ніг.
Після «фотосесії» ми розговорилися, познайомилися. Фабіо, коли дізнався, що мене звуть Вірою, посміхнувся: «Ти – Прімавера! А, до речі, ти бачила цю картину? Ти вже була в галереї Уффіці?» І Фабіо повів мене туди. І, коли ми стояли перед полотном Боттічеллі «Прімавера» («Весна»), сказав, що я схожа на Венеру, зображену в центрі картини.
Наступний день теж був наш. Коли вже почало темніти, ми піднялися на оглядовий майданчик на горі. Я сказала Фабіо, що люблю це місто. А він заявив, що я буду тут жити!
Коли я повернулася додому, ми листувалися і зідзвонювалися щодня. Через 3 місяці вирушили разом відпочивати в Грецію. Там стали близькі, і він зізнався, що кохає мене. Я мріяла про те, як Фабіо зробить мені пропозицію, але він не поспішав. Це я потім дізналася, що італійці не одружуються з бухти-барахти. Іноді по 5 років «маринують» наречених! У них так прийнято.
Точніше, у їхніх мам, які вважають, що пристойна «рагацци» не побіжить заміж відразу. Через півроку аморе міо познайомився з моєю мамою. Вона була зачарована ним. Але Фабіо сказав, що не може просити моєї руки у моїй матері, поки я не познайомлюся з його матір’ю.
Ще через 3 місяці я знову полетіла до Флоренції. Фабіо зустрів мене, привіз в свою квартиру-студію. Але попередив, що жити я буду в будинку його матері – і не дай Боже, якщо вона дізнається, що у нас щось було! Я взагалі очманіла. Йому – майже 30 років, мені – 26, і ми повинні зображати святу невинність? Фабіо підлив оливи у вогонь, заявивши, що я повинна сподобатися його мамі.
Я заволала: «Ти що, не міг замовити мені готель?!» Він пояснював мені, що спеціально пішов на це, щоб я змогла подружитися з його матусею. «Це потрібно зробити обов’язково, Прімавера!» – напучував він.
Коли я побачила синьйору Антонеллу, була вражена. Дама під 60, з яскравим макіяжем, міцно надушена, в масивних прикрасах – чумна тітка! А вона облила мене презирством – так, якби син привів додому безпородну кішку. А я ще здуру привезла Антонеллі в подарунок матрьошку, а у неї будинок виявився, як музей: картини, фарфор, бронзові статуетки. Вона гидливо покрутила матрьошку в руках і засунула кудись в шафу.
За вечерею Антонелла задавала мені питання тоном королеви, яка наймає на роботу камеристку. Потім сказала, що покаже мені мою кімнату, і встала, величним кивком голови звелівши слідувати за нею.
Коли Фабіо йшов до себе додому, залишаючи мене наодинці з цією мегерою, я мало не плакала. Але твердо вирішила, що не буду боятися цієї тітки. Це раз. І чого б мені це не коштувало, буду милою і привітною. Це два. Я запропонувала їй допомогти прибрати і помити посуд. «Щоб ти перебила мені фарфор? – фиркнула Антонелла. – Іди спати!»
Я смиренно відповідала: «Ні, синьйоро, мене з дитинства привчили допомагати мамі. Тим більше, що я буду жити у вас кілька днів. І мені буде ніяково, якщо ви не дасте мені нічого робити». Але ж я не прикидалася! Я говорила те, що насправді думала. При слові «мама» вона так зиркнула на мене! Але дозволила їй допомогти.
Вранці я встала о сьомій, Антонелла була вже на ногах. Я запитала, чи можна мені зварити каву. «А в твоїй країні вміють варити каву?» – запитала синьйора єхидно. Я сказала, що, на мій погляд, вміють. Але, якщо вона покаже мені, як це роблять в Італії, я буду їй вдячна. І тут вона посміхнулася! Bay! Чи мені здалося? Чесно скажу, я сама здивувалася – чому мене це потішило? Чимось подобалася мені ця італійська mamma!
З Фабіо ми зустрічалися в готелі. Чому не у нього? Та тому, що у його матусі був ключ, і вона могла наскочити в будь-який час! І якби вона застала нас в ліжку, то я б назавжди в її очах залишилася дiвчиною лeгкoї пoвeдiнки. А вранці і ввечері я спілкувалася з Антонеллою. Випитувала у неї, які страви любить Фабіо. І синьйора відтавала, вчила мене премудростям італійської кухні.
Коли я їхала, вона сказала, що я можу кликати її просто Тоні. Фабіо був щасливий. Він полетів зі мною, попросив моєї руки у моєї мами.
Я звільнилася і перебралася до майбутньої свекрухи. За тиждень до одруження вона злягла – сepце, тиск. Я доглядала за нею. І знаєте, чим я підняла її на ноги? Я сказала, що весілля не буде! «Тоні, ми будемо чекати стільки, скільки потрібно, поки ти не зміцнієш! Твоє здоров’я важливіше!»- і я не прикидалася. Я дійсно готова була все скасувати.
«Mia figlia», – прошепотіла Антонелла. Вона сказала: «Моя дочка!» І я зрозуміла, що люблю свекрухy.
На наступний день Тоні встала – бадьора й енергійна, як завжди. Наше весілля було прекрасним. Приїхали моя мама і близька подруга. А Тоні, коли ми входили в будівлю мерії, кинулася до мене: «Віра, ти така гарна! І тобі так личить ця сукня!» І ми розцілувалися з нею – ніби я за неї заміж виходила! Втім, це так і є! Адже якби вона не прийняла мене, ми з Фабіо не були б щасливі!
