– Мені дочка моя дзвонила на тижні, каже: “Мамо, ви не проти, якщо я з понеділка на декілька тижнів до вас переберуся?” – розповідає 50-річна Зінаїда Олегівна. – Я кажу так, звичайно не проти, приїжджай. Знову свекруха їде в гості, мабуть. І наша Полінка шукає притулок на цей час.
– Хм. Тобто до неї гості в будинок приїдуть, а вона з дому хоче кудись втекти?
– Ну то таке. Свекруха у моєї доньки дійсно дуже непроста людина. Полінку нашу вічно критикує, постійно зауваження робить їй на кожному кроці. Мирного співіснування не виходить у них зовсім. Полінка моя вже навіть і не намагається догоджати їй. Напередодні приїзду матері свого чоловіка моя донька збирає валізу – і до нас. У нас тут теж народу багато, в одній кімнаті недужа бабуся, в іншій ми з батьком, в третій – молодші дочки-двійнята, студентки. Але тут хоч всі свої, розуміємо один одного, входимо в положення. Ніхто суперечок на рівному місці не влаштовує нікому, миримося легко.
– Зрозуміло. А свекруха що, без запрошення їде до сина, виходить, їй байдуже до всього?
– Взагалі, справедливості заради треба сказати, що їде-то вона до себе, в свою квартиру! – зітхає Зінаїда Олегівна. – Самі вони з маленького містечка. Зять після школи пішов навчатися в столицю. Ну, і батьки вирішили в гуртожиток хлопчика свого не селити, а купити квартиру в столиці, на яку вони збирали гроші багато років. Дачу свою з добротним будинком продали, щось там ще – і купили крихітну однокімнатну квартиру в спальному районі, зовсім в дуже поганому стані. Звичайно, придбали на своє ім’я. Дещо трохи відмили, підремонтували, і ось, наш зять Андрій з першого курсу там і живе.
Зараз Андрієві вже 30 років. Навчання він давно закінчив, працює. У тій самій квартирі, ключі від якої піднесли йому батьки «за вступ на навчання», вже на свої зароблені гроші зробив хороший чистий ремонт, купив нові меблі, побутову техніку.
Два з половиною роки тому Андрій одружився з Поліною, дочкою Зінаїди Олегівни, і тепер в тій однокімнатній квартирі вони живуть удвох. Відкладають на розширення, але це справа не дуже швидко йде.
І все б нічого, якби не регулярні приїзди Софії Миколаївни, матері Андрія.
Власне, їздити в столицю два-три рази на рік вона почала ще з часів студентства сина. Перевірити хлопчика, привезти йому домашньої їжі, напекти пиріжків, погуляти по столиці, по магазинах і ринках. Тут же, в столиці, живе і подруга юності Софії Миколаївни, з якою вони обов’язково зустрічаються в кожен приїзд, і не раз.
Останнім часом свекруха ще й поліклініки столичні відвідує, за рекомендацією подруги. Проходить обстеження, консультується з фахівцями, адже в столиці вони кращі, ніж в них у маленькому містечку.
У підсумку візит затягується тижні на три, а то й на місяць.
– А куди їй поспішати? – зітхає Зінаїда Олегівна. – Вона давно вже не працює. Удома чоловік, але, по-моєму, вони обоє тільки раді можливості відпочити один від одного.
Поки Андрій жив один, ніяких проблем з приїздами матері, звичайно, не було. У тісній однокімнатній квартирі вони нормально розміщувалися удвох. Андрій лягав спати на надувному матраці, матері поступався диваном.
З появою в його житті Поліни все стало не так легко і просто. Утрьох зі свекрухою в однокімнатній квартирі, та ще не просто одну ніч переночувати, а жити досить тривалий час – складно. До того ж особливим тактом свекруха, за словами Зінаїди Олегівни, не наділена. Безцеремонно суне скрізь свого носа, критикує, нав’язує свою точку зору. Якби не це, Поліна і на підлозі б поспала, не проблема для неї зовсім, вона у нас хороша дитина. Але критики і суперечок в своєму будинку не хочеться.
При цьому незручностей, заподіюваних оточуючим своїм перебуванням, Софія Миколаївна як ніби не помічає. Робить свої справи в столиці, не поспішаючи, нога за ногу, їхати не поспішає від дітей.
– Я взагалі її не розумію! – зітхає Зінаїда Олегівна. – Ну хоч якесь почуття такту повинно бути у людини? Знає, що син тепер не один, у нього дружина. Такої великої необхідності приїжджати у неї немає. Проте їде, і живе день за днем, і додому не збирається від’їжджати. Полінка стала йти до нас тепер – ну це ж теж не діло. Чоловік там, дружина тут. Всім створює незручність тільки! Була б хоча б двокімнатна квартира, то добре. А так. Син теж не особливо радий таким візитам матері, але слова сказати не може – квартира ж її. А я навіть не знаю, що порадити своїй доньці, але хіба так можна жити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
