Мене звати Марія. Зараз мені 88 років. Старість – звичайно не найкращий час, особливо, якщо маєш купу болячок, і потребуєш постійного догляду.
На щастя, такий догляд у мене є, це – моя молодша дочка Ганна.
Зараз з жахом згадую, що все могло б бути по-іншому, якби не сон…
Вийшла заміж я дуже пізно, в 30 років, коли вже втратила всяку надію. Відразу почала народжувати, щоб наздогнати втрачений час.
Спочатку на світ з’явився Іван, а потім, через рік, Оленка. Часи дуже тяжкі були, ми ледве виживали. Працювала в колгоспі, часто дітей залишала самих.
І от, в найнеочікуваніший момент, я дізнаюся про третю вaгiтність, і, зважаючи на нашу тотальну бідність, вирішую пoзбyтися цієї дuтuнu.
Як тільки я прийняла це рішення, мені сниться СОН.
Приснився мені дуже гарний хлопчик, років п’яти. Йде до мене у сні і каже таким лагідним голосом: «Мамо, мамочко, не вбuвaй мене, я такий гарний хлопчик».
Прокинулася я в холодному поту, кажу до чоловіка: «Нічого робити не буду. Бог дає діти, дасть і на діти».
Наpoдився, правда, не хлопчик, а дівчинка, Анночка. Саме вона зараз є моєю надією і опорою, бо залишилися ми удвох.
Чоловік і старший син давно пoмеpли, а середня дочка живе дуже далеко від мене.
Дивлюся я на неї і думаю: «Дякую тобі, Боже, за той СОН».
