Розрив з коханим Ліза взяла близько до сеpця. Вона остаточно вирішила більше нікому не вірити і не зав’язувати нових відносин.
«Всі хлопці однакові! Їм тільки одне в голові. Кинувши погляд на першу-ліпшу, розлучаються з тобою, не замислюючись. Любові не існує. Все – ілюзія », – підвела підсумки гіркого досвіду дівчина. Джерело
Від спогадів, якими марила вже третій місяць, на її обличчя набігла зажура, до горла підкотився клубок. Саме тому дівчина не відгукнулася на прохання матері допомогти з домашніми справами.
Не дочекавшись дочки, Марія Євгенівна прочинила двері в її кімнату:
– Ліза, що з тобою? Я ж тебе кличу.
Дівчина швидко витерла краплі сліз з очей.
– Я просто не почула …
– Про що ти весь час думаєш? – поцікавилася мама. – І скільки можна сидіти в закритій кімнаті, ізолювавшись від світу? Так і з глузду з’їхати можна.
– Не хвилюйся, гірше вже бути не може, – байдуже кинула Ліза.
– Донечко, ну що ж ти таке кажеш? Це через цього покидька Максима ?!
– Мамо, не починай …
– Лізо, та забудь ти про нього, як про страшний сон! Ти у мене розумна, красива, ще знайдеш собі гідну пару.
– Як ти не розумієш, мамо?! Я по-справжньому любила його, зiзнавалася в почуттях, відкривала душу. А він в неї безжально плюнув. І тепер мені не потрібен ніхто інший! – заплакала дівчина.
– Чому життя таке несправедливе? Чому у деяких людей все ідеально, а інші – мучаться з дня на день?
– Не гніви Бога, Лізo. Цінуй те що маєш. Головне – здоров’я. А там якось буде, Господь допоможе.
– І навіщо то здоров’я, якщо немає щастя? – вперлася дівчина.
Читайте також: “У вас он, дві квартири, а сестра немає де жити. Вибирайте, яку їй віддати”, – заявила свекруха
– Гаразд, донечко, не верзи дурниць, – приголубила її поглядом матуся. – Завтра свято, День всіх закоханих. Хто знає, може святий Валентин втішить тебе сюрпризом?
– І знову ти за своє! Мамо, вийди з кімнати, не можу слухати твої тупі розради! – розлютилася Ліза.
– Що тут таке коїться? Біля порога стояла бабуся. Марія Євгенівна піднялася з дивана і поспішила на кухню. Бабуся з докором подивилася на дівчину.
– Лізо, онучко, ти знову показуєш свій важкий характер? Тобі вже вісімнадцять років виповнилося, а розуму взагалі немає! – зітхнула старенька.
– Хіба ти не розумієш, що мамі не можна хвилюватися. Вона хвора, їй потрібен спокій.
Але дівчину не пройняли бабусині слова.
– То хай іде в лікарню! Там точно уникне переживань і роздратування.
– Яка ж ти безсовісна, – не втрималася старенька. – Мама для тебе готова небо прихилити, вибивається з усіх сил, щоб подбати про свою єдину донечку, а ти така невдячна дитина …
На наступний день конфлікти в сім’ї не закінчилися.
Ліза демонстративно відмовилася допомагати мамі по господарству. Якби вона знала, чим обернуться її чергові витівки …
Марія Євгенівна, нехтуючи заборонами медиків носити важке, почала тягати в будинок дрова, щоб обігріти приміщення.
Раптом відчула пекучий бiль в сеpці і запаморочення. За мить втратила свідомість. Бабуся, побачивши дочку непритомною, підняла крuк.
Прибігла Ліза, викликала «швидку». Невдовзі прибули лікарі, і дівчина, прихопивши мамині заощадження, поїхала з нею до лікарні.
Там з’ясувалося, що у Марії Євгенівни стався ще один iнфаркт.
Ліза місця собі не знаходила, ридала, а надокучливі страшні думки примушували її раз у раз здригатися всім тілом.
Ліза зрозуміла, що в будь-який момент може втратити найдорожчу людину.
Родичів у них не було, батько кинув їх з мамою, коли Лізі виповнилося дванадцять. Бабуся вже старенька, безпорадна.
Тому дівчина усвідомила, що без матері залишиться зовсім самотньою, немов билина в полі …
Вона звинувачувала, проклинала себе за вчинені сварки, kонфлікти, пустоголові примхи, обіцяла, що ніколи не пробачить собі, якщо з матір’ю станеться непоправне.
Згодом вийшов лікар і повідомив, що її мати в рeaнімації.
Лізине серце розривалося від переживання, дівчина в легенькій кофтині вибігла на вулицю. Сіла при вході на сходинках і гірко заплакала. За власним горем не відразу відчула, як хтось торкнувся її плеча.
– Не плач, все буде добре! Святий Валентин тобі допоможе, – ласкаво промовив до неї кароокий хлопець з білявим волоссям.
Дівчина з очима, повними сліз, затримала погляд на незнайомцю і раптом кинулася йому в обійми.
– Дякую за підтримку, – прошепотіла тремтячим голосом.
Тієї ночі Валентин (так звали нового знайомого Лізи) залишився з дівчиною біля рeaнімації, заспокоював її, налаштовував на краще.
Дівчина була надзвичайно вдячна Господу за те, що Він послав їй в цей важкий час Валентина. Без його підтримки вона б, напевно, зійшла з розуму.
На щастя, вже на ранок стан Марії Євгенівни покращився, її перевели в палату. Ліза кинулася до мами з заплаканими очима.
Мамусю, прости мене, якщо зможеш … Я була дуже невдячною дочкою … Постараюся надалі ніколи тебе не розчаровувати.
Тільки вчора ввечері я зрозуміла важливість твоїх слів. І переконалася, що Бог посилає нам випробування, щоб змінити цей світ, зробити нас кращими, мудрішими, сильнішими, – сказала Ліза.
– А ще знаєш, мамо, ти була права – святий Валентин дійсно подарував мені справжню любов.
У палату увійшов Валентин з великим букетом, ароматною випічкою і яскравою валентинкою.
Марія Євгенівна посміхнулася, помітивши, як засяяло обличчя її дочки.
Соломія СТРIЖІБОВТ
