Мої батьки ще й не дуже такі старі люди, як на сучасні мірки. Мамі моїй зараз 58 років, а татові – 62. Та майже дуже часто, кожного разу, як ми з ними бачимося мама мені постійно натякає на те, що я їх доглядатиму з татом обох, адже вона не хоче, щоб мій брат, її син, з невісткою жили з нею на старості років.
А останнім разом тільки й те роблю, що чую від неї розмови, що про її старість і мій догляд за нею. Я постійно мовчу, говорю, що все в Руках Божих, надіятися маємо лише на Нього, але мама знову і знову повертається до свого, лише й мови про це.
Вона постійно мені нагадує, при кожній нагоді на це, що я донька і це мій обов’язок доглянути своїх батька й матір, але ж у неї ще є син, це має бути наша спільна справа, я вважаю, що це справедливо. Чому вона надіється лише на мене і на мою допомогу?
Можливо, вся справа в тому, що у моїх батьків відносини з невісткою не дуже склалися, але ж до чого тут брат мій – Юрко? Ми маємо спільно дбати про своїх батьків на старості років. Чому це має робити лише донька, невже це лише мій обов’язок?
Я зараз своїй мамі нічого не хочу говорити, для чого ще зараз сперечатися з нею. Батьки мої ще в розквіті сил, ще самі все можуть робити для себе, а як прийде час, то ми з братом маємо самі вирішити, як нам тоді чинити. Тоді ми й домовимося з ним, як нам за ними доглядати краще.
Лише мій чоловік ніколи нічого не каже мені, коли я з ним говорю про це, бо за своїми батьками він зовсім не доглядає. А вже декілька років це робить сестра Юрка і він завжди вважав, що має так бути.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.