fbpx
Життєві історії
Мама мене народила вже пізно, тому мені ще зовсім молодою потрібно було доглядати за нею, весь будинок був на мені. Потім я дізналася, що батько знайшов собі іншу. У неї було двоє дітей і вся його зарплата йшла туди. Я вийшла заміж лише в 36 років і чоловік прийшов жити до нас, бо потрібно було дивитися за мамою. Ми взяли кредит з Олегом, зробили гарний ремонт, купили нову техніку. А потім мама з татом побачили, що моя вся увага дістається не лише їм і стали говорити, що не хочуть, щоб з нами жив Олег, бо через нього у мене великі борги

Нещодавно моє життя змінилося повністю. Мені потрібно робити вибір між близькими людьми – батьками, і новою людиною в моєму житті – чоловіком. Практично ніхто з рідних не може, або не хоче мене зрозуміти. Кажуть, що я невдячна дочка, що поводжу себе неправильно, але, як на мене, так вибір очевидний повністю.

Нас в сім’ї двоє, у мене є ще брат. Антон старший за мене на 12 років. Якщо він був улюбленцем батьків, то я була швидше такою собі Попелюшкою, яка займалася будинком, готуванням, прибиранням. Ні, з батьками у нас завжди були дуже теплі стосунки, просто мама народила мене пізно, практично відразу занедужала, і весь будинок був на мені.

У 15 років я поступила в училище, щоб швидше вийти на роботу і допомагати батькам. Після училища сама пішла заочно в інститут, на бюджет. Часу на спілкування з батьками у мене не було взагалі – училище та інститут закінчила з червоними дипломами, весь цей час займалася навчанням, роботою, будинком, мамою. У якийсь момент дізналася, що в батька є інша, у неї двоє дітей. Всі гроші з його зарплати йшли туди. Я забезпечувала всіх, працювала, вчилася.

Часу на особисте життя у мене не було. В 33 роки я стала зустрічатися з Олегом. Я нарешті зрозуміла, що значить бути комусь потрібною, коханою, що маю право на відпочинок, на шматочок свого особистого жіночого щастя. І ось я зустріла людину, яку дійсно щиро кохаю. У минулому році ми одружилися, батьки начебто були раді, тим більше мені вже 36 – ніби й сім’я потрібна, і діти.

У нас з батьками загальна квартира, отримували її ще за радянських часів, на дідуся, маму з татом і мене. Приватизували її на двох з мамою. Чоловік приїхав жити до мене, так як мамі потрібний цілодобовий догляд.

І якщо спочатку наше життя разом було нормальним, зараз почалися одні проблеми. Батьки зрозуміли, що моя увага дістається не тільки їм. Ми влізли в кредити, купили машину, холодильник, кухню, сучасну техніку, зробили ремонт у всій квартирі. Брат давно живе своїм життям, у нього дружина, двоє дітей, і він ніколи в житті нам не допомагав.

Мама тепер просить, щоб я попросила свого чоловіка піти з нашої квартири, не пояснюючи це нічим, крім того, що «він нам не потрібен, він тебе в борги вганяє». З урахуванням того, що всі борги з’явилися для того, щоб нам всім стало краще жити. Батько каже, що квартира належить їм, а чоловікові тут робити нічого, хоча отримували ми її колись на всіх, якби не було мене, у них була б однокімнатна квартира. З’їхати ми поки не можемо, та й чесно – чому я повинна з’їжджати зі свого власного житла? Чому я не маю права пожити хоч трохи для себе у комфорті якомусь?

Останньою краплею була фраза мами: “Навіщо тобі діти, у нас вже є внуки, нам більше не треба”. А нічого, що це у них є онуки, а в мене немає дитини? Все життя жила для них, чому не можу пожити трохи для себе? Зараз питання стоїть вже про те, щоб і я збиралася, йшла разом з чоловіком з «їх квартири».

Останнім часом у мене вже були думки продати свою частину, але батьки звертаються до моєї совісті, що я ніякого відношення до неї не маю. Чоловік теж вже втомився від цього, Олег теж іноді вже не може мовчати, але зазвичай збирається і їде до свекрухи, не хоче суперечок. А я хочу жити з ним! Як бути вже не знаю. Мені здається, що батькам взагалі байдуже до мене.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook