З Оленою я познайомився коли вступив до інституту. Закохався я в неї як то кажуть, з першого погляду і до без тями. Коли нам виповнилося по дев’ятнадцять років, ми одружилися. Мої батьки обожнювали Олену. Її батьки теж прийняли мене з розпростертими обіймами. Родичі нам дуже допомагали.
І ось, у нас попереду все наше життя. Нам залишалося тільки здати іспити, знайти роботу і будувати кар’єру, заводити дітей. Але доля розпорядилася по-іншому. Через рік Олена захворіла і її не стало. Від втрати всі ми не могли заспокоїтися ще дуже довго.
Я перевівся на заочне відділення і сяк-так закінчив навчання. Знайшов роботу і став просто існувати, а не жити. Я не міг і не хотів думати ні про кого, крім Оленки. Хоча про неї я теж уже не міг думати – надто важко мені давалися ці спогади. Я не дивився в бік інших жінок, тому що на мене відразу навіювали спогади.
Йшов час, мені виповнилось 33 роки і я став поступово відходити від втрати. Я поміняв роботу і став думати про своє майбутнє. На новій роботі я познайомився з дівчиною, звали її Катя, можливо, якби вона не проявила свою ініціативу, ми б і не познайомились. Я вирішив, що більше тягнути далі нікуди. І або потрібно вирішуватися на відносини зараз, або просто змиритися і прожити життя на самоті. І я запросив Катю на побачення.
Я зрозумів, що вона мені підходить. Ми почали зустрічатися, наші відносини протікали дуже бурхливо. Вона була дуже активною дівчиною, і не давала мені нудьгувати ні хвилини. Напевно, саме за це я її і покохав.
Нарешті, я вирішив зробити їй пропозицію. На що Катя погодилась. Який же я тоді був щасливий! Але радість тривала недовго. Виявилося, що мої батьки, не дуже були раді моєму одруженню. Вони звикли до того, що я в повному їхньому розпорядженні. Їм так навіть більше подобалося. Просто їм так було зручно. У вихідний день, я без питань возив їх на дачу, по першому дзвінку забирав звідти, возив на базар за продуктами, супермаркети і таке інше. Моїй сестрі також був зручний самотній брат, тому що вся його премія неодмінно витрачалася на її дітей, у вигляді іграшок, одягу або інших розваг. Та й батьки Олени теж дуже часто звертались за допомогою по найменшим дрібницях.
Я стільки років був настільки сліпий, що не бачив, які люди мене оточували навколо. Я всім їм був зручний і вигідний. І всі з радістю прийняли факт, що я до кінця життя буду самотнім, і всім їм мушу допомагати. А коли я захотів стати щасливим, за мене не порадів ніхто.
З Катею ми все ж одружилися, весілля пишного не робили, відмічали у вузькому колі друзів. І скоро в нас буде малюк.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – stolicaonego.ru