Я завжди намагалася жити за можливостями, тягнула сина і сподівалася на те, що хоч в старості отримаю від нього якусь допомогу. А натомість його дружина пропонує мені лише свої обноски. А я вважаю, що доношувати за невісткою – це для мене приниження. Та й гострої потреби я в цьому не бачу. А вона віддає мені свої речі і вважає, що я від цього маю бути щасливою.

– Ой, Олено, не вигадуй, – каже мені моя сусідка, – я б раділа: речі у твоєї невістки модні, добротні. Брала б – ходила б модна, як королева. Ти ж собі на пенсію таких купити дозволити не можеш, а фігури у вас схожі, та ще розмір ноги один. Краса, чого носом крутити? Мені б хто віддав – я б раділа. Джерело

Я нічого не маю проти речей і не кажу, що вони погані. Просто це принизливо для мене. В мої шістдесят я ще сама можу собі купити речі. Хоч з роботи мене і попросили піти, але у мене є і пенсія, і квартира.

Моєму синові тридцять шість, у шлюбі він вже десять років. Вони зі мною ніколи не жили. Самі собі дають раду, вже й квартиру повністю виплатили, і син, і невістка дуже добре заробляють. Чесно кажучи, десь в глибині душі я сподівалася, що з виходом на пенсію, син буде мені хоча б трохи допомагати. Бо ж має можливість. За кордон щороку по кілька разів літають, машину поміняли. Для внука найняли няню, не допускають мене з ним сидіти. А нещодавно син мені сказав, що вони планують квартиру продати і купити дім за містом. Там, мовляв, і просторіше, і престижніше.

Я за нього, звичайно, дуже рада. Але мене він навіть ніколи не спитає, чи маю чим оплатити комуналку. Можна мені було б хоча б трохи підкидати: я ж його одна виростила. Минулої зими я поскаржилася сину, що не маю за що купити собі нові чоботи. На пенсію вижити важко, в магазинах все дуже дорого. І що ви думаєте, чоботи мені привезли, разом з цілим пакетом старого барахла від невістки. Куртку, джинси, туфлі, светрики різні. Так, все хороше, Марта у нас два сезони речі не носить – купує тільки новинки останньої колекції і не на ринку. Але все це – ношене! Невже я не заслужила реальної допомоги грошима? Чому мені, як жебрачці, вони віддають старе шмаття?

Хоч я і дуже образилася, але синові і невістці нічого не сказала. Але речі носити теж не стала – віднесла все в соціальний захист. Але наступного разу, коли ця ситуація повторилася знову, я не стерпіла.

– Марто, – звернулася я до невістки, – я, звичайно скромно живу, але не до такої міри, щоб за тобою доношувати. Що ж ти мамі своєї нові речі купуєш, а мені мотлох несеш? Невістка сильно образилася, лантух з речами забрала.

Невістка очевидно поскаржилася синові, бо він після цього мені подзвонив і сказав: – У тещі розмір інший, вона б і рада речі взяти, та не зможе їх одягти, бо вони не на неї.

А потім я дізналася, що невістка думає про цю ситуацію і була взагалі ошелешена:

– Речі все хороші, а свекруха носом крутить. Чому наша сім’я повинна їй допомагати грошима? У неї є пенсія, вона не голодує, он навіть гонор і гордість свою показала. Моя мама всьому рада, всі приймає з вдячністю.

Я такого від дітей не чекала, я виростила сина, а він танцює під музику невістки. До мене йому байдуже.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.