Ліда – менша донька Людмили. Якщо про старших двох всі знали, що вони діти не дуже добрі, то з Лідою була просто таки зовсім інша історія.
Хоча вона закінчила тільки дев’ятирічку та вчитися після того нікуди не пішла, а відразу продавцем влаштувалася працювати, але вона була зовсім іншою, була хорошою та доброю людиною, надії на неї мама покладала великі.
Важливо, що відрізнялася Ліда своєю самостійністю та відповідальністю, вона була гарною господинею, справлялася в усьому завжди.
Вона ще з ранніх років сама заробляла добре, сама себе забезпечувала та ще й матері своїй в усьому допомагала. Частину комунальних платежів платила сама.
Люди всі думали, що хорошою людиною Ліда виросла, порівнюючи її зі старшими рідними сестрами, на яких вона була зовсім не схожа: у одної вже двоє дітей росте без чоловіка. Сама вже багато років не працює, з мамою в трикімнатній квартирі живе. Мама годує її і дітей. Батько іноді дає грошей, щоб дітям хоч щось купила поїсти.
У другої сестри Люди одна дитина, вона теж не заміжня. Роботи теж не має, живе лише одними невеличкими підробітками, аби на життя вистачало.
А вечорами під під’їздом весь вечір проводить з не зовсім хорошими людьми. Живе теж з мамою, і її з дитиною мама теж годує.
Все так і йшло, поки не зустріла якось Ліда Олега.
Олег, на перший погляд був хорошим чоловіком, дарував їй квіти, часто водив у кіно і кафе, та коли симпатія скінчилася, він спокійно поїхав у своє село і більше жодного разу Ліді так і не подзвонив, жодного. А Ліді на все життя від Олега залишився Андрійко.
З грошима в родині, поки Ліда з сином сиділа в декреті, стало зовсім важко і це зрозуміло цілком.
А Людмила лише плаче вечорами, на доньок свариться, що всі живуть на її одну зарплату. Добре, хоч пенсію рік тому оформила, хоч невелика копійка, але за комунальні є чим заплатити.
Підріс трохи Андрійко, Ліда на роботу вже вийшла. Але зарплати тієї на двох з сином, та в загальний казан, на продукти, зовсім не вистачає.
Подумала Ліда добре і вирішила на заробітки поїхати в Чехію, у неї там подруга працює давно. Там, кажуть, зарплати хороші, люди добрі гроші додому звідти привозять.
Андрійка свого Ліда мамі залишила, а сама поїхала. Спочатку все важко їй давалося там, а згодом все пішло за планом. Ліда працює, гроші мамі надсилає. Забирати сина й не збирається поки до себе. Куди його тут прилаштувати? А вдома мама з ним. Бабуся дуже хороша і відповідальна, адже догляне онука, і нагодує його. Все ж рідна бабуся, не чужа людина.
Минуло десь місяців 5 – зустріла Ліда в Празі Дмитра, покохала щиро цього чоловіка.
Від любові цієї Даринка з’явилася. Ох, і гарненька дівчинка вийшла! Як з картинки. Хто побачить – неодмінно говорить:
– Вам би Даринку в рекламі знімати, надто гарна дівчинка, про таку красу лише в казках розповідають.
Основним добувачем в молодій сім’ї, поки Ліда в орендованій квартирі з Даринкою няньчиться, став сам Дмитро.
Але, мабуть, зрозумів він, що годувати себе, Ліду, та доньку складніше, ніж витрачати зарплату на одного себе. То в одному місці попрацює і піде, то в іншому ненадовго затримається. І працювати не хоче більше.
Голодно зовсім стало, вирішила тоді Ліда з-за кордону до мами повернутися. Туди, де живуть дві сестри зі своїми дітьми, туди, де чекає маму свою рідний син. Туди, де мама тягне всіх дочок і онуків за свій рахунок та на своїх плечах.
Людмила, як дізналася про повернення доньки з внукою – слова проти не могла сказати. Тільки, сказала, Дмитра мені твого тут, нахлібника чергового, не треба в нашій квартирі. Ми і так мало не один на одному сидимо, в коридорі боком ходимо, а він, Дмитро твій, ще й працювати не любить.
– А куди ми з ним підемо, – виправдовується Ліда, – куди я його подіну, мамо? Він чоловік мій, батько моєї дитини, твоєї внучки. Ми всі разом приїдемо. Вже де дев’ять, там і десятий поміститься.
Обурювалася Людмила тоді довго. Але вийшло так, як хотіла Ліда: вдесятьох тепер в маминій квартирі чотирикімнатній живуть.
– Ех, і Ліда така ж, як сестри вийшла. Сіла матері на шию з двома дітьми, ще й чоловіка додому свого привезла, – шкодують сусіди Людмилу.
Дмитро й досі, кажуть люди, роботу довго шукає, перебирає тими заробітками. Ліда сама з малою дитиною вдома сидить. А дівчинка дворічна не розмовляє зовсім досі, лікар затримку ставить. з нею потрібно займатися добре. А тут ще й син старший, зовсім неслухняним став.
– Як ви мені всі набридли! Втечу я від вас усіх в село. І живіть, як хочете, – інколи зі сльозами на очах говорить Людмила до своїх рідних, коли зовсім сил немає вже від утоми.
Але поки її слова до справи не доходять. Як їх усіх залишити тут? Що вони робитимуть самі без неї? Як житимуть без матері?
А сусіди бачать, як сумна Людмила вранці, спустивши голову, спішить на роботу, а ввечері повертається з важкими торбами додому, дуже поспішає, бо всі вечері чекають. Звикли, що в домі є безкоштовна служниця.
Та чим можна цій жінці допомогти?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
