Нещодавно мій брат одружився та привів невістку додому. Я зараз не одружений. З нами також живуть наші тато і мама. Квартира у нас простора, трикімнатна – кожен має по кімнаті.
Одного разу до мене, несподівано, звернулася дружина мого сина з проханням, щоб помінятися з ними кімнатами.
– Розумієш, твоя кімната більша та простора і в ній багато світла, що дуже важливо для малюка. Окрім цього, в нашій кімнаті дуже сиро. Думаю, що ти швидко впораєшся з такою проблемою. Наша кімната з балконом – тобі в ній буде зручніше.
Я був такий здивований, що навіть не знав що сказати, потрібно було подумати, щоб правильно відповісти. А потім сказав, що я відмовляюся від її пропозиції, оскільки мама на балконі постійно розміщує прання. Крім того, брат виходить туди постійно, майже кожних пів години. Таким чином моя кімната перетвориться на прохідний двір. Ні в гості когось запросити до себе я не зможу, ні, тим паче, дівчину.
А з сирістю можна й самому можна швидко справитися, а не чекати, що це хтось зробить за тебе.
Так і сказав я нашій невістці. Вона образилася на мене, відтоді не говорить зі мною. Проте з братом у нас все добре, як і раніше. Йому байдуже, в якій кімнаті жити. А мені не зовсім, бо справді час від часу я запрошую свою дівчину.
Лише одного не розумію, чому ображатися? Я міг, як і погодитися, так і відмовитися, нічого поганого в цьому не бачу.
Фото ілюстративне.
