fbpx
Життєві історії
Галя не могла додзвонитися до чоловіка кілька днів, збиралася вже його шукати, але Василь зателефонував сам. Тільки не дружині, а своїй матері – попросив передати Галині, що не приїде, бо тепер у нього є інша

Галина з Василем народилися і виросли в одному селі. Він у колгоспі почав тоді працювати, вона відучилася і повернулася в село, не прижилася в місті, та й за матір одну вона не могла залишити. Влаштувалася працювати на фермі.

Весілля восени зіграли – з розмахом, усім селом допомогли зібрати столи та гуляли потім три дні. Жили молоді не погано, будиночок від колгоспу отримали. А там і перший син народився, Іваном назвали. Тоді в декреті півроку сиділи, у селі ясла були з півроку дітей брали, потім дитину в ясла з сумкою колготок та пляшкою молока та на роботу.

За два роки ще один син народився – Павло. З молодшим Галя на довго вдома засіла, на той момент і ферму розформували. Василь крутився як міг, калимив, іноді родичі допоможуть, та й своє господарство було. Жили як і всі, не краще, не гірше.

Ось уже хлопчики один за одним у школу пішли, вчилися добре. Галя в їхній сільський магазин працювати пішла. Трохи згодом колгосп розвалився, добре, що будинок залишився при них, вони вже відпрацювали своє житло.

А ось Галя залишилася без роботи у магазині, закрили його. Тут Василь наважився поїхати на заробітки в столицю, на будівництво. Багато чоловіків із села їздили, працювали та сім’ї свої утримували. І він з ними поїхав.

На Галині трималося все – і господарство, і діти. Виховувати хлопців одній їй було непросто. А одного разу Василь не приїхав додому у зазначений час.

Зі стаціонарного телефону Галя не могла додзвонитися до чоловіка кілька днів, збиралася вже подавати заяву в розшук. Але Василь зателефонував сам. Але не дружині, а своїй матері.

Попросив передати Галині, що не приїде. Знайшов собі жінку, живе в столиці, з квартирою. Василь лишається з нею жити. Все село гуло про це. А як було погано Галині…

Коли прийшли документи на розлучення від Василя, Галина підписала все відразу, відмовилася від терміну на примирення. Аліменти Василь сам не платив, а Галина не стала подавати, сенсу не бачила, старший уже виріс, а молодшому ще трохи лишилося до повноліття.

Вона продала всю худобу з двору. Будинок не змогла продати, записаний був на Василя, йому ще колгосп видавав, на його ім’я. Коли молодший син закінчив дев’ятий клас – Галина зібрала речі та разом із сином переїхала в місто.

Родичі допомогли влаштуватись на роботу, син в училище пішов вчитися. Знімали будинок у передмісті. Незабаром старший син з армії повернувся і до них переїхав.

Той подорослішав, став серйозним, влаштувався працювати, трохи згодом зустрів дівчину. Одружився. Купили будинок у рідному селі та переїхали разом із матір’ю. У батьківську хату не повернулися, ніхто не захотів там жити.

Галина незабаром стала бабусею. Молодший син у місті залишився, йому там більше подобається і до села його не тягне. Обидва сини ображені батька і не згадують його взагалі. За ці кілька років вони багато чого пережили.

Буквально через сім років після того, як Василь не повернувся з заробітків, село облетіла ще одна новина. Василь занедужав і дружина його привезла в село, до мами.

Ось уже п’ять років за Василем та їхньою літньою мамою доглядає сестра. Діти жодного разу не прийшли відвідати батька, не пробачили. Галина тільки раз прийшла до нього, подивилася і сказала: «На чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Якби ти тоді не пішов, я б тебе доглядала до останнього. Але ти сам вибрав такий шлях».

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page