fbpx
Життєві історії
Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Тетяна Павлівна і … тримала на руках немовля! – Ми ось з Анатолієм Миколайовичем розписалися. І Ганну народили. Я вам не говорила, щоб не бентежити вас, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, все-таки 47 років мені

Як свекруха потрапила в лікарню «з серцем», а повернулася з новонародженою Ганусею. Чи можна стати мамою в 47 років?

Ми з моїм Мішею одружені вже майже сім років. Познайомилися в інституті, вчилися на інженерів-будівельників, жили в одному гуртожитку на сусідніх поверхах. За матеріалами

У Міші завжди було повно пакетиків і лоточків з їжею, які він тоннами привозив з дому по понеділках. Його мама дуже смачно готувала і дбала, щоб її син завжди був ситий.

І ось, коли Міша задумав зі мною одружитися, повіз він мене знайомитися з тієї самої мамою – Тетяною Павлівною. Ми відразу з нею порозумілися. Це була практична, розумна і доброзичлива жінка.

Вона народила Мiшу в 18 років, а коли дитині було півроку, її чоловік пішов з життя. Але Тетяна Павлівна знайшла в собі сили виростити Мiшу справжнім чоловіком.

Їй доводилося багато працювати, щоб прогодувати себе і сина, тому на зустрічі з чоловіками часу не залишалося. На момент нашої першої зустрічі їй був 41 рік, але виглядала вона навіть молодше за свої роки.

– Ось, передаю тобі в руки Мiшу мого, – посміхнулася мені Тетяна Павлівна, коли дізналася, що ми зібралися одружитися.

І ось, ми з Мішею, нарешті, отримали дипломи та зіграли весілля. Жити вирішили в його рідному місті – Мiшу взяли там на хорошу роботу.

Тетяна Павлівна відразу сказала, що до неї переїжджати не потрібно – вона жінка дуже зайнята, та й звикла жити одна. Ми були згодні з нею в цьому питанні і зняли житло в парі автобусних зупинок від неї.

Іноді Тетяна Павлівна заходила до нас в гості. Завжди доглянута, в брючному  костюмi, з сумочкою через плече. Ніколи ніяких зауважень мені не робить, борщі мої хвалить, та ще й допомогти може по дому – золото, а не свекруха.

Нас з Мішею теж частенько кликала на пироги, ми з радістю пригощалися. У Тетяни Павлівни було багато подруг і друзів – то в театр з кимось йде, то в філармонію, то на День народження її запросили. Загалом, бурхливе життя.

Коли народився наш Олександр, Тетяна Павлівна допомагала нам більше всіх: і купати навчила, і кормити показала, як правильно, і на візку з ним гуляла, щоб я могла вдень поспати. Санько наш часто бував у бабусі, вона могла забрати його з садка, якщо була потреба.

А потім свекруха стала нас уникати. Ні сама не приходить, ні до себе не кличе. Питаю у чоловіка – може, образилася на що? Ні, каже, сьогодні подзвонила і повідомила, що на три місяці їде до подруги в сусіднє місто.

Ми знизили плечима, подумавши, що це дуже схоже на Тетяну Павлівну – зірватися і поїхати відпочивати. Тільки ось, чому так надовго?

Дзвонила вона нам кілька разів по скайпу. Відео просить включити – на Санька подивитися, а сама себе не показує. Я нічого не розуміла.

І ось, одного разу дзвоню я Тетяні Павлівні, а вона каже, що в лікарню нашу місцеву потрапила, «з серцем». Я сказала, що ми приїдемо її провідати, але свекруха категорично відмовилася. «Я подзвоню вам, коли випишусь, тоді вже вдома і побачимося». – вирішила вона.

І дійсно, через пару днів вона запросила нас до себе, попередивши, що хоче нам щось розповісти. Двері відчинив незнайомий чоловік, а за його спиною стояла сяюча Тетяна Павлівна і … тримала на руках немовля!

– Ми ось з Анатолієм Миколайовичем розписалися. І Ганну народили. Я вам не говорила, щоб не бентежити вас, та й боялася, раптом ви засуджувати будете, все-таки 47 років мені.

А я … а я так рада за свою другу матусю! Я вважаю, що вона як і всі заслуговує щастя абсолютно в будь-якому віці! Я тепер їй допомагаю з Ганусею, як вона мені колись. Живуть вони з Анатолієм Миколайовичем дyша в дyшу. Ось така золота у мене свекруха!

А що думаєте ви? Зважилися б народити в такому віці дитину?

Фото ілюстративне, з вільних джерел