Стосунки з дружиною почали швидко псуватися. Мені все це стало набридати. Волосся вона прибирала в хвіст, так щоб не лізло в очі, в тарілки, в обличчя дітям. Удома вона носила м’які тренувальні штани і простору майку, щоб зручно було біля плити стояти, випрати речі і підлогу протерти. Тільки в свята – одягалася в блузку, спідницю, одягала великі сережки й браслет.
Так, я знайшов іншу. Вона волосся розпускала по плечах. Воно їй не заважало і нікому не заважало. Дітей у неї не було, господарства особливого теж. Удома вона ходила в халаті. І ще, вона ніколи і нікуди не поспішала. Її ніхто і ніщо не відволікало від мене.
Дружина була з тих, хто закручує огірки і помідори по сто банок за літо. Тому що без них я не сідаю за стіл. Вона з тих, хто майстерно ліпить вареники з вишнями, тому, що я їх люблю, готує дуже смачний борщ і багато іншого.
З коханкою, в обідню перерву, ми частенько відвідуємо якесь кафе або ресторан. Вона любить все це.
Сім’я вже стала мені тягарем. Дружину, хвилювало тільки одне питання – коли буде зарплата. Дітям постійно щось треба, то з взуття виросли, то на щось знову скидаються в школі, то хворіють і так без кінця. Дружина злегка розповніла після появи дітей, статура вже, звичайно, не та. Коханка, хоч і не навантажувала себе тренажерами, але відсутність дітей і гарне харчування, дозволяли їй залишатися все такою ж стрункою, як і в двадцять п’ять. Таку не соромно було привести до друзів. Вона робила мені подарунки, дрібниці, але приємно, які я ховав від дружини. Я теж їй робив подарунки. Вона любила вибирати їх сама.
Друзі приймали мене у себе з іншою жінкою, але з більшим задоволенням, напрошувалися до мене в сім’ю на смаколики які готувала дружина. Мало кому з них пощастило з хорошими господинями. І покидаючи наш будинок, завжди здивовано знизували на мене плечима, мовляв чого мені ще не вистачає. У такі моменти, я дуже пишався перед ними своєю сім’єю, затишним, чистим будинком і кмітливими дітьми та своєю дружиною.
Час минає швидко, життя моє особливо не змінювалося. Тільки, мабуть, та інша жінка стала такою ж близькою, як дружина. Якісь незручності переросли в звички. І я зрозумів, що боюся втратити її. Я ніколи не зізнавався їй у коханні і не обіцяв піти до неї від дружини, але тепер став говорити їй про нібито почуття, тому що з’явилися ревнощі. Думки ж про те, що я можу втратити дружину, ніколи не відвідували мене. Вона здавалася мені частиною мене самого, моєю ногою, рукою. Та й вона не давала ніколи приводу думати про це.
Одного разу дружина дізналася про існування іншої жінки. Переді мною постав вибір. Насправді, якщо зовсім чесно, у мене вже не було вибору. Я просто міг ще спробувати боротися за когось з них. Але саме в цей момент я зрозумів, як був самотній весь цей час. У мене було їх дві. Дружина, з якою було зручно і тепло, та коханка, яка тішила. Я не був вірним ні тій, ні іншій. Всі ці роки, зі мною поруч не було жінки, яку мені хотілося б дивувати кожен день якимись неймовірними вчинками. Заради якої хотілося б стати ще кращим, досягти ще більшого. Тільки щоб пишалася і захоплювалася мною. За всі ці роки жодна з жінок не пожаліла мене, коли мені було зле, не прошепотіла, що я кращий, що все налагодиться. Ніхто не відчув мій страх, не помітив моєї втоми, моєї неприкаяності. У мене було їх дві, але у мене не було однієї єдиної.
Я інколи розумію, що я сам в усьому винен, можливо, більше думав про себе, а мав забезпечувати свою сім’ю і дбати лише про них. Тоді б наша родина була дружньою та щасливою. А я зіпсував життя не лише собі, а й багатьом людям.
Дуже шкода, що Бог не дав мені тієї мудрості у молоді роки, а вона прийшла до мене запізніло.
Що можна вже змінити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
