У тому, що стосується помилок і недоліків наших ближніх, як і щодо інших прикрощів,які трапляються в нашому житті, слід керуватися принципом, що «немає такого зла, аби не вийшло на добре».
Суперечлива поведінка тих, хто нас оточує і хто є причиною наших страждань, має в собі не тільки негатив, вони приносять навіть певну користь!
У нас глибоко закорінена схильність прагнути у відносинах з іншими компенсації того, чого нам бракує, зокрема того, що ми недоотримали в дитинстві. Недоліки інших, розчарування, які вони нам принесли, зобов’язують нас докласти зусиль, щоб любити їх справжньою любов’ю, підтримувати з ними відносини, які не будуть замикатися на підсвідомому пошуку задоволення наших потреб, але прагнутимуть стати чистими і безкорисливими, як сама Божа любов.
Недоліки інших допомагають нам також не очікувати від інших щастя і реалізації, що їх ми можемо знайти лише в Вічній Любові. Часом, саме завдяки розчаруванню у відносинах з кимось, від кого ми багато очікували (надто багато!), ми вчимося заглиблюватися у молитву, спілкуватися з Богом, і очікувати від Нього тієї повноти, того миру і безпеки, яку нам може гарантувати лише безконечна любов.
Розчарування у стосунках з іншими змушують нас перейти від «ідолопоклонства» (любов, яка очікує забагато) до любові реалістичної, вільної і, отже, щасливої.
Любов романтична завжди буде під загрозою розчарування, любов милосердна – ніколи, бо вона «не шукає свого».
За матеріалами
