fbpx
Breaking News
Настя в Iталії уже 4 роки, а сьогодні нe стaло її сеньйоpи Роберти. Шкoда було стаpеньку, та й знoву потpібно шyкати рoботу. Настя плакaла, за весь цей час вона жoдного pазу нe бyла вдoма
Дуже Cильна Мoлитва, яkу ваpто пpoчитaти на Різдво Пресвятої Богоpодиці, щoб отpимaти застyпництво на вeсь рiк. Преблагословенна Діво Маріє, Царице неба і землі
Невдoвзі до Росини дiйшли чyтки про приїзд Андрія. Люди переказували, що він тяжкo хвopий, лeжить у райлiкарнi. Вранці вона зателефонувала синові, попрoсила пpиїхати, і всe рoзповіла: «Мoжливо, у тoму, що ти виpіс без бaтька, є й моя вuна. Заpаз йoму потpібна наша допoмога. Виpішуй…» Олексій дyмав недoвго: «Пoїхали, мамо, в лiкарню!»
Моєї матері не було в моєму житті. Ні, вона не кuнyла мене, я не росла в дuтбyдинку! Вона працювала. Мама тoді їздила до Польщі. На кілька днів за товаром, спочатку для палатки на ринку в райцентрі в ста кілометрах від нас, потім вже для свого крихітного магазинчика в нашому сeлищі. Алe, повipте, мені не потрібно зaздpити, я плaчу кoжного дня
Віру пpивезли в пoлoговий внoчі. Пеpші пoлoги у двадцятирічної дiвчини бyли дyже вaжкими. Чесно кaжучи, всi, хто був в пaлаті, уже пoчали xвилюватися. В тoй вечір в пaлаті не спaла жoдна жiнка, усі слyхали iсторію Віри
Життєві історії
Дівчина пішла до ворожки і, добре заплативши їй, попросила розлучити закоханих.

«Благатиму в неї прощення…» .— Ви не знаєте часом цієї жінки? Її звати Люся, дівоче прізвище Самійленко, — незнайомка з надією зазирала в очі молодим матусям, що наглядали за малюками в пісочниці, демонструючи старе, ще чорно-біле фото. — Ми з нею разом навчалися, вже багато років не бачились. Але хтось із одногрупників мені сказав, що Люся мешкає на цій вулиці.

Слово за словом — і незнайомка повідала молодим жінкам свою історію. Їхня дружба з Люсею почалася із перших днів навчання в інституті. Правда, важко було зрозуміти, що саме поєднувало цих дівчат. Вдачі у них були різні: сміхотунка і щебетуха Наталка й серйозна, старанна, відмінниця Люся.

Майже увесь свій вільний час студентки проводили разом, жили в одній кімнаті гуртожитку, ділилися мріями і таємницями.

— Усім здавалося, що ми — наче рідні сестри, — зітхнула Наталя, продовжуючи оповідь. — Мені справді було цікаво з Люсею. Але зізнаюся: я їй заздрила. Вона зростала у повній сім’ї, з дитинства батьки купали її в любові. Жила у достатку. Не те що я, при матері-одиначці, яка працювала прибиральницею і сама «тягнула» нас удвох із братом.

Особливо недобре на душі стало дівчині, коли Люся почала зустрічатися із Богданом. Він виявився тим хлопцем, про якого вона мріяла: добрим, уважним, ніжним. «Знову все найкраще в цьому житті дістається Люсьці, — міркувала дівчина. — Всі її люблять, усім вона подобається, у будь-якій компанії їй раді. Ще й такого кавалера відхопила».

У Богдана з Людмилою йшлося до весілля, а в Наталки особисте життя ніяк не клеїлося. Хороший настрій подруги почав її все дужче дратувати. Додалися ще й сімейні проблеми: брат щось поцупив, і його могли запроторити до в’язниці.

Донині Наталка не знає, як зважилася на таке, але тоді нею заволоділа одна думка: «насолити» подрузі, яка й гадки не має що таке серйозні, дорослі негаразди. Дівчина пішла до ворожки і, добре заплативши їй, попросила розлучити закоханих.

Не минуло й тижня, як пара почала сваритися, конфліктувати. Через деякий час Люся із Богданом розірвали стосунки. Дівчина стала сама не своя: почала часто плакати, замкнулася в собі.

— Тоді мені стало страшно. Йдучи до знахарки, я сприймала усе напівсерйозно, в магію, можна сказати, не вірила. Проте, коли побачила, що вчинила, пошкодувала. Та минулого назад не вернеш, — продовжувала розповідь Наталя. — Мені було лячно спілкуватися з Люсею, я відчувала свою провину і старалася уникати її товариства. Тому зраділа, коли після літніх канікул дізналася, що подруга забрала документи з інституту й вирішила не продовжувати навчання.

Відтоді жінка більше ніколи не бачила Люсі. З роками їй навіть почало здаватися, що розлучення з Богданом і її візит до ворожки — простий збіг.

Спливав час. У Наталки з’явилася сім’я, діти. Ось і донечка збиралася під вінець. Але за кілька тижнів до весілля щасливе очікування сім’ї перекреслила трагедія — наречений Даринки загинув під колесами автівки.

— На доньку тяжко дивитися. Вона перестала їсти й спілкуватися. Я боялася, аби Даринка не збожеволіла, тому, щоб врятувати її, звернулася до медиків. Але лікування не дає ніякого ефекту, моїй дитині не кращає. Це жахіття триває майже півроку, — розплакалася Наталка. — Ридаючи біля доньки, я згадала свою подругу Люсю і свій підлий вчинок, її заплакані очі. І врешті усвідомила, який тяжкий гріх учинила.

Не знаючи, як бути, жінка пішла до сповіді. Священик довго розмовляв із нею, порадив багато молитися, а ще — віднайти Люсю, усе їй розповісти і попросити вибачення.

— Не знаю, чи простить мене подруга, дуже зле я вчинила, — ледь чутно шепотіла Наталка, вдивляючись у фото двох юних дівчат. — Але якщо треба, я стану на коліна і благатиму в неї прощення за свою заздрість і легкодумність. Надіюся, що моє розкаяння допоможе Даринці одужати, а мені — віднайти душевний спокій та примирення з Люсею.

Адріана ЗИМНЕНКО

Читайте також: Опам’ятавшись, що мене чекає парубок, я через вікно майнула до свого Івана. Згадую все, і сльози щастя з’являються на обличчі

За матеріалами видання “ВІЛЬНЕ ЖИТТЯ”

Related Post