— Дружино, я на ці порожні макарони батрачити не наймався! Ти сама сидиш котлети їсиш!
Дмитро з неприхованою гидливістю відсунув від себе тарілку. Виделка з гучним дзвоном впала на лаковану стільницю, розкидавши все, що на ній було.
— А де печеня з м’ясом? Де нормальна домашня їжа?
— М’ясо коштує чималих грошей.
Оксана цілком незворушно сполоснула чашку під тонкою струминкою води.
Вона обережно струсила залишки крапель у раковину та спокійно почепила м’яку рукавичку на невеликий гачок біля кухонної плити.
— У нашому будинку тепер діє режим найжорсткішої економії.
Дмитро незадоволено скривився. Він вайлувато відкинувся на спинку звичайного кухонного стільця і щільно схрестив руки на грудях.
— Знову за своє! Почалося у селі літо!
Він обурено сплеснув долонями, аж повітря свиснуло.
— Ти мені тепер до останніх днів ці копійки пригадувати будеш?
— Які саме копійки?
Оксана навіть не обернулася в його бік.
— Ті самі, що ми понад два роки на капітальний ремонт нашої дачі під Полтавою відкладали?
Жінка повільно витерла вологі руки об сухе кухонне рушник.
За стіною у сусідів приглушено гомонів телевізор, перериваючись на вечірні новини.
Вечір тільки-но вступав у свої права, але повітря на цій тісній кухні вже здавалося неймовірно важким від назбираних невисловлених претензій.
Оксана працювала головним бухгалтером на великій оптовій базі і звикла чітко рахувати кожну гривню.
Дмитро ж трудився в автомайстерні. Заробляв він наче й непогано, проте кошти у його руках мали дивну властивість миттєво випаровуватися у невідомому напрямку.
— Я ж пояснив усе доступною мовою!
Дмитро гримнув так голосно, що рудий кіт, який мирно дрімав на підвіконні, незадоволено смикнув вухом і розплющив одне око.
— У моєї матері стара кухня просто розвалювалася на шматочки!
Він з усієї сили ударив відкритою долонею по дерев’яному столу.
— Дверцята там висіли на доброму слові! Завіси геть поржавіли! Це ж мати, Оксано! Їй на старості літ має бути затишно й комфортно!
— От нехай їй у новій гарній кухні й буде затишно та комфортно.
Оксана нарешті розвернулася до чоловіка. Вона присіла на дерев’яний табурет навпроти нього, спокійно склавши руки на колінах.
— А у нас сімейний бюджет повністю вичерпано.
Вона говорила дивовижно рівно, без жодної краплі істерики, але з тим крижаним спокоєм, який Дмитро терпіти не міг у своїй дружині.
— Я сьогодні в магазині все детально порахувала й зіставила. На мою авансову зарплату ми до кінця поточного місяця можемо дозволити собі хіба що найдешевші макарони та просту гречку.
Вона ледь помітно кивнула у бік тарілки чоловіка.
— І без сосисок чи соусів.
— Та що ти таке верзеш?
Дмитро витріщився на дружину так, ніби бачив її вперше у своєму житті.
— У мене була цілком нормальна зарплата минулого тижня! Дванадцять тисяч авансу видали готівкою!
— Вона була, — охоче погодилася Оксана.
Вона трохи подалася вперед, дивлячись йому прямо у вічі.
— Тільки ти її разом з усіма нашими спільними заощадженнями Галині Степанівні на картку переказав.
Оксана лукаво прижмурилася.
— На вбудовану індукційну панель трохи не вистачало, так? Чи на красиву фурнітуру з салону?
Дмитро похнюпився й насупився. Він усім серцем ненавидів, коли дружина вмикала цей режим доскіпливого рахівника.
П’ять днів тому він дійсно перерахував своїй матері солідну суму. Майже сто тисяч гривень. Усі їхні накопичення до останнього гроша.
Просто мати зателефонувала пізно ввечері, стиха поплакала у слухавку.
Сказала, що в меблевому магазині якраз діють величезні знижки, що вона все своє життя мріяла про таку сучасну кухню, а інфляція незабаром усе знецінить. От він і перевів кошти без зайвих роздумів.
А дружину поставив перед доконаним фактом уже перед самим сном. Подумаєш, якась там дача. Дах на дачі може трохи й почекати. Не капає ж на голову прямо зараз.
— Я чоловік у цьому домі, і я прийняв таке рішення!
Дмитро видавив із себе заучену фразочку. Його мати завжди повторювала йому цю манту, коли потрібно було домогтися свого вперекір невістці.
— Чудове рішення.
Оксана іронічно підморгнула.
— Як справжній здобувач. Тільки тепер здобувати харчі в цей дім тобі доведеться самостійно.
Вона піднялася й підійшла до великого білого холодильника.
Відчинила дверцята, щоб дістати свіжий пакет кефіру. Гострий погляд Дмитра миттєво зачепився за прозорий пластиковий контейнер на середній полиці.
— А там що таке?
Він трохи підвівся з місця, вказуючи пальцем.
— Соковиті котлети?
— Котлети, — спокійно підтвердила Оксана.
— А казала, що грошей взагалі немає!
Він жваво простягнув руку до ручки холодильника, але дружина миттєво закрила дверцята просто перед його носом.
— Це мої власні котлети.
Вона надійно закрила собою холодильник.
— Я їх на свої оздоровчі кошти придбала. Завтра візьму з собою на зміну. У мене робочі дні довгі, мені потрібно харчуватися повноцінно.
Дмитро ледь привідкрив рота, але потрібні слова ніяк не знаходили виходу
Він просто не вірив власним вухам. Дев’ятнадцять років у шлюбі! Дев’ятнадцять довгих років! І вона пожаліла для нього шматок фаршу?
— Ти на схилі літ вирішила розуму позбутися?
Він запитав це, спідлоба споглядаючи на неї.
— Будеш тепер кожен шматок за власним чоловіком рахувати?
— Буду.
Вона спокійно пройшла повз нього у коридор.
— Смачного тобі, Дмитре. Макарони не переварилися, я уважно стежила за часом.
Вечір минув у густій, дзвінкій напрузі.
Чоловік демонстративно грюкав дверцятами шафок, шумів посудом біля раковини, намагався знайти бодай якусь заначку з печивом чи сухариками на верхніх полицях.
Проте жодних заначок там не виявилося. Оксана сиділа на зручному дивані в кімнаті й спокійно гортала стрічку новин у своєму телефоні, навіть не піднімаючи очей.
Уночі вони спали строго спинами один до одного, перетягуючи на свій бік краї ковдри.
Наступного дня після виснажливої роботи ситуація загострилася ще більше.
Оксана тільки-но встигла переодягнутися у зручні домашні штани й накинути м’яку толстовку, як у двері гучно зателефонували.
На порозі стояла Галина Степанівна.
Свекруха сяяла, наче новий п’ятак. У руках вона тримала невеликий паперовий пакунок із дешевими м’ятними цукерками.
Її волосся було свіжопофарбоване у яскравий каштановий колір, а на губах палахкотіла помада.
— Оксаночко, доброго дня тобі!
Вона промовила це майже наспівуючи, впевнено крокуючи до передпокою.
— А Дмитро вже вдома?
— Ще не повернувся, — відсторонено відказала невістка.
Вона сперлася на одвірок, навіть не пропонуючи гості кімнатні капці.
— Ой, ну то я залюбки зачекаю!
Свекруха по-господарськи тупотіла на кухню просто у своєму вуличному взутті. Вона опустилася на табурет і поклала кульок на обідній стіл.
— Я вам тут трохи солоденького до чаю принесла.
Вона легенько поплескала по пакунку.
— Хотіла особисто моєму синочку подякувати. Таку він мені радість зробив, таку неймовірну радість!
Оксана не зрушила з місця.
— Кухню вже привезли?
— Збирають повним ходом!
Галина Степанівна емоційно сплеснула руками. Каблучка з великим червоним каменем зблиснула в яскравому світлі люстри.
— Майстри працюють від самого ранку! Фасади — ніжна емаль, колір слонової кістки! Духова шафа розташована на рівні серця, щоб мені не доводилося згинатися з моєю хворою поясницею! Справжня краса!
Вона навіть заплющила очі від задоволення.
— Страшенно дорога, правда. Але Дмитро сказав, що для рідної матері нічого не шкода! Родина все ж таки!
— Еге ж, він у нас дивовижно щедрий.
Оксана саркастично протягнула ці слова, дивлячись прямо у вічі свекрусі.
— Останню сорочку віддасть. Разом із чужими заощадженнями на ремонт даху.
Свекруха миттєво скривила губи, одразу вловивши цей тон.
— Ой, ну що ти знову починаєш, дитино?
Вона покровительсько зітхнула.
— Ви ж молоді, ще заробите собі. Руки й ноги маєте! А мені скільки жити лишилося? Хочеться бодай на схилі літ як людина готувати. У чистоті та сучасному затишку.
— У чистоті за чужий рахунок готувати найприємніше, — як би між іншим зауважила Оксана.
Галина Степанівна аж побагровіла від обурення, але відповісти не встигла. У передпокої повернувся ключ у замку.
Дмитро зайшов до квартири, скинув черевики, кинувши їх як попало, і одразу подався на звуки голосів.
Побачивши матір, він розплився у широкій усмішці. Втома після важкої зміни в майстерні ніби випарувалася.
— Мамусю, привіт!
Він підійшов і тепло поцілував її в щоку.
— Як там майстри, дають раду? Не лінуються?
— Ой, синочку!
Свекруха підхопилася й кинулася його обіймати.
— Усе просто шикарно! Хлопці дуже тямущі. Я тобі цукерочок принесла, твоїх улюблених.
Дмитро скоса подивився на паперовий кульок, а потім перевів погляд на кухонну плиту. Плита була абсолютно чистою. Ані пательні, ані каструлі зі свіжим борщем. Навіть чайник стояв холодним.
— Оксано, а вечері знову немає?
Він гнівно вскинувся, переводячи погляд на дружину.
— Є.
Вона кивнула у бік холодильника.
— Там учорашні макарони лишилися на тарілці. Можеш розігріти.
Галина Степанівна сплеснула руками.
— Як це макарони? Учорашні? Та ще й геть порожні?
Вона обурено подивувалася на невістку.
— Дмитро ж тільки-но з роботи! Він працює як несамовитий у своєму гаражі! Йому м’ясо потрібне, котлети, щоб сили відновлювати! Ти що, геть чоловіка занедбала? Так він і піти може!
Оксана відірвалася від одвірка й повільно підійшла до столу. Вона вперлася обома руками в стільницю, нависаючи над свекрухою.
— Галино Степанівно.
Голос невістки звучав удавано м’яко.
— Ваш син віддав вам гроші, на які ми планували повністю перекрити дах на нашому дачному будинку.
Вона чітко карбувала кожне слово.
— Це були наші спільні заощадження. Моя частина там теж була. Я понад два роки собі в усьому відмовляла, нове зимове взуття не купувала, у старому куртяку ходила.
— Ви ж родина!
Свекруха бідкалася, відчуваючи явну загрозу.
— У вас бюджет має бути спільним! Що означає твоя частина? Дружина за чоловіком має йти!
— Отож бо й воно. Був спільним.
Оксана повернулася до чоловіка. Той стояв червоний, насуплений, переминаючись із ноги на ногу. Він абсолютно не знав, як зупинити цю сцену перед матір’ю.
— Значить так, Дмитре.
Дружина промовила це з натиском, дивлячись йому просто в очі.
— Будемо домовлятися одразу.
Вона підійшла до холодильника й широко відчинила дверцята.
— У холодильнику верхня полиця — моя.
Вона вказала на контейнери, твердий сир, свіжі овочі та пляшку молока.
— Нижня полиця — твоя.
Вона вказала на самотню банку дешевої кабачкової ікри та шматочок засохлого лимона.
— Пральний порошок я свій прибрала. Рушники розділила.
Вона гучно зачинила холодильник.
— Ти з глузду з’їхала?
Дмитро прошипів крізь зуби, роблячи крок до неї.
— Ти при моїй матері мені ультиматуми ставиш?
— Я лише констатую очевидний факт.
Оксана навіть не здригнулася.
— Ти прийняв рішення як чоловік. Розпорядзився нашими спільними збереженнями одноосібно. Чудово!
Вона іронічно поплескала в долоні.
— А я прийняла рішення як жінка, яка після виснажливої роботи безкоштовно батрачити біля плити не наймалася.
Вона відступила до вікна.
— Хочеш м’яса — купи продукти на власні кошти. Прийди додому, відбий, запечи із сиром.
Вона посміхнулася.
— Або он, нехай мати приготує. У неї тепер чудова духова шафа на рівні грудей. Дуже зручно, не треба нахилятися.
Галина Степанівна побагровіла так, що її обличчя злилося за кольором із яскравою помадою. Вона швидко схопила свій пакунок із цукерками зі столу й кулею вискочила в передпокій.
— Ноги моєї у цьому домі більше не буде!
Донеслося від вхідних дверей.
— Синочку, ходи до мене! Я тобі яєшню із салом пожарю! Нема чого тут із цією людною сидіти!
Дмитро сіпнувся був за матір’ю, але зупинився в коридорі. Гучно ляснули вхідні двері. Він лишився стояти посеред передпокою, важко дихаючи.
Він подивився на дружину. Оксана взяла з полиці чайник, набрала свіжої води й спокійно поставила його грітися. Її руки не тремтіли. Вона не плакала. Вона просто готувала собі чай.
— Ти взагалі розумієш, що ти зараз наробила?
Глухо запитав Дмитро.
— Ти матір мою образила. Ти родину руйнуєш через якісь будматеріали!
— Я родину бережу, Дмитре.
Вона дістала свою улюблену чашку.
— Просто родина у нас тепер складається з однієї людини. Кожен сам за себе.
Дмитро спересердя плюнув, розвернувся, взувся й вискочив з квартири. Він був свято переконаний, що дружина бігтиме за ним, проситиме вибачення.
Проте на сходовому майданчику панувала повна тиша.
Проминуло три тижні.
У холодильнику чітко зберігався встановлений кордон. На верхній полиці Оксани стояли свіжі йогурти, якісний сир, контейнери з домашніми салатами та запечена у фользі риба.
На нижній полиці Дмитра тулилася банка шпротів, паличка дешевої ковбаси та пельмені з акційним цінником.
Дах на дачі цього року перекривати дійсно не стали.
Зате Оксана вперше за останні п’ять років придбала собі річний абонемент до басейну, про який давно мріяла.
Дмитрові довелося самостійно опановувати пральну машинку.
Виявилося, що якщо кинути улюблену білу сорочку разом із чорними робочими шкарпетками, вона стає неприємного сірого кольору.
А пельмені, якщо їх варити довше ніж десять хвилин, перетворюються на дивну суцільну кашу.
Одного вечора Оксана повернулася з роботи. На кухні відчутно пахло горілим маслом.
Дмитро стояв біля плити й похмуро колупав виделкою пригорілу яєшню на пательні.
Він скоса подивився на дружину.
— У тебе там, бува, супу не лишилося?
Запитав він ніби між іншим, дивлячись убік.
— Шлунок болить від цієї сухомятки.
Оксана почепила ключі на гачок. Зняла легку куртку.
— Лишився.
Вона пройшла на кухню.
— П’ятдесят гривень порція. Тарілку сам помиєш.
Дмитро зціпив зуби, але мовчки поліз до кишені домашніх штанів за гаманцем. Від серця Оксани остаточно відлягло. Вона зрозуміла, що уроки життя інколи бувають дуже дієвими.
Шкодувала лише про одне, що давно так не провчила чоловіка, щоб гроші до матері всі не носив, краще б їм тепер зараз жилося.
