fbpx
Життєві історії
Десять днів тому син мені повідомив, що буде одружуватися, але весілля робити не будуть, бо грошей немає, просто розпишуться в РАЦСі. Я засмутилася, бо це ж моя дитина, але чоловік заспокоїв, аби дітям добре було. А на днях до мене дійшли чутки, що весілля не буде тільки для нас з батьком. Готується бенкет горою, замовлені ресторани-лімузини. Але нас там не чекають. Будуть тільки батьки нареченої і молодь, їхні друзі. Не знаю, за чий рахунок банкет. Але не розумію, чим я завинила перед невісткою, я її лише бачила декілька раз

– Вже днів 10 я ходжу сама не своя, – сумно розповідає 55-річна Галина. – Уявляєш, син одружуватися мій зібрався, і нас з батьком на весілля навіть не запросив своє.

– Ну ти не спіши так, зачекай трішки, може, ви з чоловіком щось не так зрозуміли? Може, запросить ще вас до себе? Можливо, у них там сталося щось?

– Та ні, не запросить вони вже нас ніколи. Кого хотіли та мали запросити, вже запросили, і нас в списку гостей, на жаль, немає. Мабуть, це невістка там керує, Валентина. Наш син до такого сам би не дійшов.

– Ви з невісткою посварилися, наче ще не було коли, ти ж ледве знаєш її?

– У тому-то й справа, що ні. Звичайні у нас стосунки з нею, такі, як в людей. З сином вони разом живуть вже рік. Дівчина мила така, привітна, він до нас приводив її, познайомилися ми, декілька разів ще бачилися з нею на тому й все. Мені вона сподобалася, я рада була дуже, що вони разом. Тут син прийшов, каже – ми заяву подали, вирішили одружитися. Я, звичайно, відразу запитала про весілля – мовляв, як, коли, де будете святкувати. А син – да ну, мамо, яке весілля. Грошей зараз у нас немає особливо, ледве щось там нашкребли, треба зараз буде з квартирою щось вирішувати. Ми з Валентиною просто до РАЦСу підемо, розпишемось, та й все. Відзначати не будемо і святкувати теж. Я було намагалася заперечувати: весілля – все-таки важлива подія. Можливо, запрошувати багато людей і велику родину й не потрібно, якщо немає змоги, я ж все розумію, але зовсім не відзначити, хоч символічно, з найближчими та найдорожчими людьми – якось не по-людськи зовсім.

– Ну, в принципі, зараз багато хто так робить – весілля не відзначають, бенкет не влаштовують. Гроші краще дійсно в житло молодим потрібно починати вкладати. Тут вони мають рацію. І ображатися не варто на дітей, вони так вирішили і мають на це повне право. Зрештою, це їхня справа, не хочуть святкувати, не треба, вони ж нічого поганого не роблять.

– Так, звичайно, я все це теж розумію, – зітхає Галина. – Ми з чоловіком начебто теж так розсудили. Але потім. Загалом, не важливо як, але дійшли до мене чутки, що весілля не буде тільки для нас з батьком. Готується бенкет горою, замовлені ресторани-лімузини. Але нас там не чекають. Будуть тільки батьки нареченої і молодь, їхні друзі. Не знаю навіть, за чий рахунок банкет. Але не сумніваюся, що ідея не запрошувати батьків нареченого виходить від моєї невістки, сам би син ніколи так не вчинив. Прикро, не те слово. Єдиний син одружується, і на весіллі не буде тільки нас. Найнеприємніше, що ось так, за спиною. З самого початку починається все з якоїсь неправди. Не знаю навіть, як тепер себе вести з сином, з його майбутньою дружиною. Що я зробила не так і в чому я винна? Це ж на старості мені й кружки води ніхто не подасть?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – julia-klay.livejournal.

You cannot copy content of this page
facebook