fbpx
Життєві історії
Декілька місяців тому Світлана сказала мамі, що збирається заміж. Але чоловік не місцевий, свого житла в нього немає, тому житимуть вони в її квартирі. Та квартира однокімнатна, тепер мама тут зайва і донька сказала Марії, щоб вона їхала назад в село, звідки приїхала багато років тому

Марія ніколи й подумати не могла, що так в житті її складеться. Вона все своє життя заради дочки своєї єдиної прожила, тільки її одну й носила на руках постійно. Ростила, любила, все робила для неї, навіть сама заміж більше ніколи не вийшла, всю себе присвятила доньці. Ну ось, отримала на старості років подяку від найріднішої людини, яку зовсім не чекала. Матір зараз не розуміє, як донька її могла проміняти на чоловіка. Просить піти рідну матір з квартири, залишити дім.

27 років тому Марія Василівна приїхала в столицю з невеличкого села. В місті вона спочатку навчалася, а згодом на роботу влаштувалася. А потім і кохання зустріла своє, вийшла заміж і стала мамою для довгоочікуваної донечки.

Шкода, звичайно, але з чоловіком у Марії Василівни не скалося зовсім, він залишив її. Але він був людиною досить не бідно, займав гарну посаду. Тому сам запропонував купити своїй рідній доньці квартиру, в рахунок аліментів на дитину в майбутньому, щоб більше нічого не платити їй.

Марія в ті непрості часи погодилася на таку, не найгіршу до речі, пропозицію колишнього чоловіка. Але й вибору в неї не було зовсім більше ніякого, бо жити їй не було де, ще й дитина мала на руках, в село повертатися вона теж зовсім не хотіла, бо там ніяких перспектив немає зовсім для молодої жінки з дитиною, лише якесь бідне життя, та й не чикає її там ніхто особливо з маленькою дитиною на руках.

І в цій самій квартирі Марія Василівна прожила зі своєю донькою Світланою до цього самого дня.

Роки минали, донька росла. А нещодавно, декілька місяців тому, Світлана повідомила свою матір, що збирається виходити заміж. Їй зробив пропозицію хороший чоловік, але він не місцевий теж, житла у нього свого власного немає, нема куди дружину привести свою, але Світлана не засмучується зовсім, бо у неї є ж свій власний дах над головою, квартира її. Вона добре знає, що в неї є квартира своя.

Але тепер проблема у неї, де подіти свою маму, бо не будуть же вони всі трьох жити в однокімнатній квартирі.

– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав Світлані рідний батько, до якого вона звернулася за порадою, відразу першому зателефонувала йому. – Квартира твоя – і юридично, і фактично. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав по-совісті. Далі розбирайтеся самі вже між собою, я не буду втручатися у ваше з матір’ю життя.

Світлана сама вважає, що мати цілком може зараз орендувати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад, в своє село. Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Марію ніхто там зовсім не чекає. Але і не виженуть – частка власності у неї там є. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає, за невеликі гроші там все можна знайти. Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить, бідувати мати не буде.

– А що робити? – говорить Світлана. – Кредит ми теж не зможемо платити. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати тоді, по можливості, чим зможу. Але віддати своє житло і піти на орендовану квартиру з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй було добре – це занадто! Мати прекрасно все життя знала, що квартира не її, а вона моя. Вона гарно знала, що в неї дочка росте. За двадцять років могла б пристаратися і щось купити для себе, хіба ні? Хто винен, що вона цього не зробила? Я мамі допомагатиму чим зможу, але й своє життя маю влаштувати, вона ще не стара.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page