Вільний лише той, хто може дозволити собі не брехати. Так писав відомий публіцист Альберт Камю.
Але чи завжди брехня це погано? Важливо розуміти, чому люди перебільшують та, що спонукає їх говорити неправду, відповіді на ці запитання ми шукали у теоріях Фрейда, Юнга, Хорні, Маслоу та у спілкуванні з практикуючим психологом.
Є істинна об’єктивна реальність, а є суб’єктивна правда – це філософські наукові категорії. Правда завжди індивідуальна і не дорівнює істині. В залежності від індивідуальної міфологізованої картини світу, щось має більше значення і гіперболізується, а щось неважливе применшується. Міф – не брехня, а спрощення дійсності, її схематизація та стандартизація.
Ми всі виконуємо соціальні ролі: студента, викладача, мами, дитини, керівника, підлеглого, тому в певний час ми змушені на чомусь акцентувати (перебільшувати), а на щось не звертати увагу. (Коли хворіє рідна дитина, то ми перебільшуємо це, хвилюємося, а коли чужа то говоримо: З ким не буває.)
Є потреби у сприйнятті і схваленні, тому залежно від характеристик групи, приналежність до якої є бажаним, ми робимо виразними одні наші особливості і приховуємо інші, розповідаємо про певні вчинки чи мовчимо про них.
На 10 000 об’єктів, які потрапляють у підсвідомість, лише один потрапляє у свідомість, тобто ідентифікується, визначається, цікавить нас, тому всі люди дивляться на одне, а бачать різне. Що ми помітимо, а що залишиться поза нашою увагою залежить виключно від цінностей!
Олександр Довженко доречно написав: Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Хто з них бреше?
Люди не брешуть, а видають бажане за дійсне і нас має цікавити, чому хтось хоче наголосити саме на цьому, чому ця картина світу є для нього бажаною.
То чи брешуть нам інші чи ми не так їх розуміємо? А якщо говорять неправду, то чому? Бояться нашої реакції, хочуть сподобатися, віддають нам біль, якого зазнали від нас чи хочуть щоб ми будь-що звернули на них увагу?
Читайте також: ЩО ПУБЛІКУЮТЬ У СОЦМЕРЕЖАХ ЛЮДИ З НИЗЬКОЮ САМООЦІНКОЮ?
Брехня – зло, а правда – добро: найтиповіший міф 🙂 Руйнуємо міфи разом! Зрозумійте причини приховування правди, іноді вони красномовніші за будь-які слова.
Брехня – це вияв страху перед чимось, тому летить з наших уст неправда, бо ми боїмося:
1. Покарання
Дитина, яка з’їла цукерки, буде говорити мамі, що не бачила їх, бо боїться бути покараною.
2. Приниження
Люди будуть брехати, щоб уникнути приниження. Слід подумати, а чому це оточення має мене принижувати? Може варто змінити коло спілкування і залишити звичку брехати через страх невизнання.
3. Відповідальності
Легше перекласти на когось провину, шукати помилки в роботі іншого, аніж визнати свою хибу та виправити ситуацію. Не бійтеся відповідальності.
4. Бути не ідеальними
Ми намагаємося справити враження на нового знайомого, сподобатися колегам на роботі і це спонукає нас прикрашати дійсність. Тут слід поставити запитання, а чому людина не дає собі права на помилку, чому вимагає від себе досконалості?
5. Образити інших.
Якщо ваша критика конструктивна – не бійтеся її сказати. Якщо вашій колежанці не личить ця сукня це теж варто зауважити.
Варто відкинути страх і бути чесним із собою, тоді нам буде легше говорити правду іншим. Як же визначити, що вам говорять неправду, тут знайдеться місце психофізіологічним індикаторам. Мова тіла говорить красномовніше та інформативніше ніж ми могли подумати.
1. Співрозмовник часто потирає мочки вух.
2. Покашлювання (слід розрізняти, якщо людина хвора).
3. Потирання рук, пальців, загальний неспокій, бігають очі.
4. Нерівномірне дихання, намагання перевести розмову в інше русло.
5. Маніпуляція аксесуарами на одязі, крутити ґудзик, поправляти галстук.
Якщо ви побачили, що вам брешуть – задайте уточнюючі запитання, попросіть розповісти історію з кінця і до початку (тут найчастіше людина буде плутатися), використовуйте відкриті питання, це змусить співрозмовника говорити більше, а отже з’явиться помітне хвилювання.
Софія Телішевська, Факти ICTV.
