Головна

Життєві історії

В місто Стефанія їздила не часто, але якщо вибиралася, то вже на кілька днів, щоб за одним разом всі справи вирішити. Такі візити завжди закінчувалися не дуже приємно, бо невістка на свекруху вовком дивилася, але цього разу це вже перейшло усякі рамки. Стефі треба було ще в пенсійний зайти, кілька питань зʼясувати, і нічого б не сталося, якби невістка їй запасний ключ дала, вона ж не чужа людина. Але Лариса вникати в проблеми свекрухи не захотіла. Вона вирішила, що її не буде вдома, отже і гостям у неї нема що робити
Життєві історії 0
– Не можу повірити, так тобі і сказала? – Анна не йняла віри, що таке буває, коли сусідка Стефа розповідала їй, як невістка її практично з дому виставила.
І гроші не допомогли – зібрався і пішов. Бідолашна Люба, для кого ж вона так старалася, – в селі новину про те, що Михайло пішов від Люби не обговорював хіба що лінивий. – А що її шкодувати? Сама винна. Хто ж на стільки років чоловіка вдома самого залишає? Хотіла грошей – має гроші, а чоловіка позбулася, – говорили одні. – Та він невдячний, стільки років жив за гроші Люби, а тепер вона стала йому непотрібною, – казали інші
Життєві історії 0
– І гроші не допомогли – зібрався і пішов. Бідолашна Люба, для кого ж вона так старалася, – в селі новину про те, що Михайло пішов від Люби
Віро, ти ж дома з дитиною, то сходи за хлібом. – Віро, треба гроші на ремонт – ти ж маєш ту “заначку”? – Віро, ти бухгалтер, дай гроші на машину. Чоловік чомусь вирішив, що якщо дружина добре заробляє, то саме вона має тягти фінансову сторону сімʼї, а він особливо не перепрацьовувався, а те, що заробляв, як правило, витрачав на себе. Дім, дитина, сімейні витрати – усе це було на Вірі, бо вона – сильна, бо вона – все може
Життєві історії 0
Віра прокинулась, як завжди – о 6:00. Без будильника. Навіть у вихідний вона не могла довго спати і звично потягнулася до кухні. Зробила собі каву. Потім згадала, що
Ну нема в мене грошей зараз, так буває. Оксано, повір, все налагодиться, а цей період треба пережити. Ігор дивився на дружину не то винуватими, не то розгубленими очима. Раптом на їхнє подвір’я забігла Ліля, колишня однокласниця Оксани, і Ігор зрадів, що це шанс перервати цю незручну для нього розмову. – Ну все, я побіг, а ви тут набувайтеся, – сів на велосипед із словами, що скоро буде. Оксана зробила чай і сіла за стіл. З її виразу обличчя відразу було видно, що у неї щось не так
Життєві історії 0
– Ну нема в мене грошей зараз, так буває. Оксано, повір, все налагодиться, а цей період треба пережити. Ігор дивився на дружину не то винуватими, не то розгубленими
Ото вибрала собі, – бурмотіла Марія, дивлячись, як донька з нареченим стоїть на подвір’ї. Не подобався їй майбутній зять, але дочка доросла, це її вибір. Марія Іванівна не злюбила Романа з першого погляду. Не те щоб він був поганим – просто не «її тип». – І що вона в ньому знайшла? – скаржилася Марія сусідці. – Зовсім не господар. Що ж він за опора буде для доньки? Але Оля була непохитна, довелося тещі до зятя звикати
Життєві історії 0
– Ото вибрала собі… – бурмотіла Марія, дивлячись, як донька з нареченим стоїть на подвір’ї. Не подобався їй майбутній зять, але дочка доросла, це її вибір. – Мамо,
Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже не потрібна я тобі, то не триматиму! – Знову ти у своїй манері, та з тобою просто не можна говорити, – відповів Степан, знизуючи плечима. – Я йду не через те, що ти «не потрібна», а через те, що життя з тобою у нас ніяк не складається. – Не складається? А то нічого, що ми срібне весілля відсвяткували? Дочку виростили, а ти подумав, що ти ти внуку своєму скажеш – куди подівся дідусь. – Я і справді так більше не можу, а життя у мене одне, – спробував виправдатися Степан. – Яке ж то життя, Степане? Зранку до ночі – город, худоба, внук, бо Танька знов на роботі… І ти мені заявляєш: “Я йду”
Життєві історії 0
– Ну й іди! – зиркнула холодним поглядом Надя. – Як уже остогидла я тобі, то не триматиму! – Знову ти у своїй манері, та з тобою просто
Ну що я їй зробила, що вона так до мене ставиться? – Марія глянула на сина, що хоч він її зараз зрозуміє. – Мамо, не звертай увагу, у неї просто такий характер, – заспокоював Ігор. – Нічого, притремося. Марія й справді старалась не брати до голови те, що невістка її недолюблює. Але як бачила, що Настя гримнула шухлядою чи мовчки вийшла з кімнати, коли та щось питала – було неприємно. Невістка постійно мовчала і лише скоса дивилася
Життєві історії 0
– Ну що я їй зробила, що вона так до мене ставиться? – Марія глянула на сина, що хоч він її зараз зрозуміє. Марія – 65-річна жінка, давно
Ганно, ось візьміть трохи гілок липи. Син приніс забагато, ми вже всю хату замаїли, а у вас, бачу, пусто, – Марія по-сусідськи вирішила поділитися з Ганною, бо знала, що та самотня зараз, і нема кому їй допомогти. Одна внучка Оленка є, і то дівчина живе в місті, в село навідується не часто. Хата у Ганни – стара, дерев’яна, але міцна. Під вікном – липа, посаджена ще її чоловіком Миколою, коли вони лише побралися. Самій зібратися на ту липу, щоб наламати гілок, Ганні було не під силу, тому вона взяла кілька зелених віт у сусідки, і подякувала. – Ганно, а як ви святкувати збираєтеся? Вже щось приготували? Якщо ні, то я вас усім пригощу, бо і голубці зробила, і борщику зеленого зварила, – запропонувала Марія, сусідка років на двадцять молодша
Життєві історії 0
– Ганно, ось візьміть трохи гілок липи. Син приніс забагато, ми вже всю хату замаїли, а у вас, бачу, пусто, – Марія по-сусідськи вирішила поділитися з Ганною, бо
– Степане, де гроші? Ти ж пенсію отримав, поштарка казала, що все тобі в руки віддала? – Марія не могла повірити, що від пенсії чоловіка не залишилося нічого, а попереду свято, і треба було за щось готуватися до нього. Степан нічого не сказав, лише похилив голову. Він знав, що Марія не одобрить його план, тому вирішив до кінця не зізнаватися, а коли вона вже побачить, то нехай сама вирішує як реагувати
Життєві історії 0
– Степане, де гроші? Ти ж пенсію отримав, поштарка казала, що все тобі в руки віддала? – Марія не могла повірити, що від пенсії чоловіка не залишилося нічого,
О, я тут і місце для диванчика знайшла, – раптом заявила мама, вказуючи на куток в кухні. Я не планувала ставити тут диван. У мене є ліжко в спальні, – розгублено кажу, ще не розуміючи, до чого мама клонить. – Ліжко для тебе. А де я спати буду? – каже мама. – Ти ж не думаєш, що я маючи доньку з такою гарною власною житлоплощею, залишуся жити з бабусею. То ж доню, ти мусиш маму прийняти до себе. Мама скривилася, а я просто не знала, що мені на це їй сказати
Життєві історії 0
– Донечко, ти у мене велика молодець! Подумати тільки, ще й 30-ти років нема, а ти вже свою квартиру маєш! І яку гарну! Це нічого, що однокімнатна, але

You cannot copy content of this page