Головна

Життєві історії

Хата у селі була стара, але велика, з городом. Марія запропонувала: – Давай усе продамо, а гроші поділимо. Оксані ця ідея не припала до душі: – Ти з глузду з’їхала? Це наш дім, тут ми виросли! А ще – мама просила, щоб я не покидала хату. І я їй обіцяла. – Ну, обіцяла – то обіцяла. Але ж я не відмовляюсь від своєї частки. – А я не маю чим в тебе “викупити”, – гірко сказала Оксана. – Ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. З того дня між сестрами з’явилася тріщина
Життєві історії 0
У Галини і Василя було дві дочки – Оксана і Марія. Різні, як небо й земля. Оксана – старша, серйозна, ще зі школи допомагала по господарству, в усьому
От я думаю, чому мені не щастить? Бо у когось усе, а в мене – нічого. Але ж я теж маю право! Чому мені не дісталось хоч шматка від татової хати? – нарікав брат Петро. – Бо ти тоді сам відмовився, – м’яко нагадувала Галина. – Бо ви мене не підтримали як слід! – відповідав сердито. І от тоді в Галині щось надломилося. Вперше за все життя вона не посміхнулась, не погодилась, не запропонувала допомогу. – Ви пам’ятаєте, скільки разів я вас підтримувала? – Ну… Та ти ж сама… – Отож. Сама. Бо хотіла. А тепер – не хочу. Бо в мене більше нема сил
Життєві історії 0
– У мене є Галина, вона мене не залишить у скруті, – не раз казала Марія про свою сестру. І не тільки казала, а була впевнена, що саме
Не хвилюйся, доню. Усе влаштуємо. У мене є хата. Продамо її, докладемо до твоїх грошей, і купим двокімнатну квартиру. Будемо жити разом. Втрьох, – заспокоювала Марія свою доньку, коли та повідомила, що з чоловіком вони розлучилися і їй ніде жити. Так і зробили – хату продали, квартиру купили та стали жити всі разом. Та дуже швидко Олена зустріла Олега і він покликав заміж її, але житла в нього немає
Життєві історії 0
Кожен куточок цієї старенької хати зберігав давні спогади, що не піддаються часу, – тут Марія виростила свою доньку, переживала молодість, сміялася і плакала. Та з моменту, як Олена
Коли Віра приїхала додому, то сподівалася, що її чекають. Свого кутка вона не мала, бо в свій час сини переконали її продати їхню хату, щоб мати стартовий капітал, обіцяли, що маму не залишать, як та надумає додому повертатися. Першим її зустрів молодший син Микола. – Мамо, ну ти ж розумієш… Ми з Наталкою вдвох, ще діти, та й теща з нами живе. Ти б краще до Богдана йшла, у нього ж будинок більший. Богдан зустрів її біля хвіртки, без особливого ентузіазму. Його дружина Олена з холодною посмішкою сказала: – Та ми, звісно, не проти. Але в нас троє дітей, роботи багато. Якось пристосуємось
Життєві історії 0
Вірі було шістдесят шість, коли вона вирішила повертатися додому з Італії. Дорога була довгою, але в голові крутилися приємні думки: як вона нарешті виспиться у своїй постелі, як
Алла поїхала рано-вранці. А за день – приїхав Тарас. – Де вона? – Пішла, бо не хоче ставати між тобою і кимось іншим, – відповіла Ганна. – Це правда, що ти заручений? – Розумієте, я справді зустрічався з Оленкою, але офіційно пропозиції їй не робив, бо не був упевнений, що це саме ця жінка, яка мені потрібна. А потім я побачив Аллу і наче пропав. Я без неї уже тепер точно не зможу. – Синку, таке життя. Тільки тобі вирішувати з ким бути. Він нічого не сказав. Тільки глянув у бік дороги і сів на мотоцикл
Життєві історії 0
Бабі Ганні було вже за сімдесят. Дітей вона не мала – так життя склалося. З чоловіком прожили недовго, його рано не стало. А далі – робота, город, худоба,
Орися про зраду дізналася несподівано. Ні, їй не чужі люди це донесли, про це їй розповів сам її чоловік. Кирило все розказував, як було, а Орися сиділа і мовчки слухала його. Колись, коли вона була молодою, вона б розвернулася і пішла б, а зараз розуміла, що потрібно пробачити – пробачити заради дитини, заради сім’ї. І все наче добре у них було, стали жити ще краще ніж раніше, а потім про все дізналася рідня
Життєві історії 0
Якби Орисі хтось колись сказав, що вона залишиться з чоловіком після зради, вона б ніколи в житті в це не повірила б. Ніколи. А сьогодні. Вона миє підлогу,
Марія приготувала вечерю, накрила стіл. Дістала з шафи сукню, яка колись так подобалася Олегу. Вона справді чекала цього вечора. Їй здавалося: це шанс поговорити, повернути тепло. Він прийшов пізно. – Пробач, затримався. Знову ці наради. – Ти… ти хоч пам’ятаєш, який сьогодні день? – ледь чутно запитала вона. – Що саме? – і в його очах промайнуло розгублення. Марія сіла за стіл і мовчала. Не плакала – просто більше не хотіла говорити. А він вийняв із сумки коробочку
Життєві історії 0
Марія прокидалась раніше за всіх. Не тому, що любила ранок – просто знала: інакше все завалиться. О шостій вона вже була на кухні. Кава – як звичка. Тостер
Того дня мати чоловіка повернулася з магазину, вона купувала продукти, адже в холодильнику зовсім пусто було. Коли вона зайшла на кухню, я взялася їй допомагати розбирати речі. Відразу за нами зайшов мій свекор, відкрив сумку, дістав шампунь і відразу мені дав: – Тримай, Антоніно, це тобі. Я була здивована, а свекруха розсердилася дуже
Життєві історії 0
Ось тепер стою біля дзеркала, тримаючи в руках шампунь “для тонкого волосся”, і думаю: це я така нерозумна, чи це доля у мене така? Бо щось у моєму
Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька? Та він і не згадував про тебе, жив своїм життям. А тепер я маю йому бульйон варити? З Сергієм вони разом майже 10 років, живуть у своїй власній квартирі, яку чоловік придбав ще до одруження. Ірина знала, що у Сергія є багатий і впливовий батько, і сподівалася, що свекор їм допоможе. Але при ближчому знайомстві батько Сергія, який давно жив в іншій родині з своєю молодою другою дружиною, дав зрозуміти, що він не збирається допомагати дорослому сину
Життєві історії 0
– Ірино, ти могла б хоча цього разу мене зрозуміти? Невже важко зварити бульйон, адже мова йде про мого батька, – Сергій виглядав розгубленим. – Про твого батька?
Слухай, синку, що ж ми будемо з нею робити? Вона ж зовсім змінилася. Лежить цілими днями і нічого не робить. А за що її до фахівців маємо везти? – Марія якось підслухала розмову свого чоловіка з сином. Вона засмутилася, бо 15 років, коли працювала за кордоном, гроші усі віддавала сім’ї. З Португалії привезла для себе лише купу призначень і рекомендацій від фахівців, адже хоч мала лише 50 років, але давно вже не було сил. Сподівалася, що вдома рідні підтримають її, а вийшло так, що тепер залишилася тут нікому не потрібною
Життєві історії 0
Марія сірими очима, повними порожнечі, дивилася через брудне вікно автобуса, як світ живе собі своїм життям, поряд так багато людей, які навіть не помічають її смутку. Це був

You cannot copy content of this page