Життєві історії
Ранок у Миргороді розпочався як зазвичай. Сонце м’яко освітлювало центральний ринок, де місцеві жителі неспішно обирали свіжі овочі. Галина Петрівна, жінка поважного віку з енергійним поглядом, міцно тримала
— Ти не можеш цього зробити… До весілля залишився місяць, гості запрошені, зал замовлений… Ти мене осоромиш перед усією ріднею! Віктор стояв посеред моєї невеликої кухні, розгублений, роздратований,
Вечір у Чорноморську видався тихим і теплим. Оля з чоловіком Віктором якраз вмостилися на кухні, сподіваючись на спокійну вечерю після виснажливого робочого дня. Але раптовий дзвінок Галини Петрівни,
— Та що ж ви за діти такі, наче вас не в хаті ростили, а в болоті купали! — сплеснула руками мама, зустрівши нас на порозі. — Знімай
Коломия у травні неймовірна. Повітря просякнуте ароматом квітучих каштанів, а десь вдалині чути лагідний шум річки Прут. Карина завжди любила цей час, коли сонце повільно сідає за горизонти
— Слухай, Валер, я от не збагну: у них що, з грошима якась біда, чи вони просто прикидаються? — стиха запитала я чоловіка, коли ми нарешті залишилися самі
Вечір видався сирим і непривітним. Дрібний волинський дощ невтомно стукав по підвіконнях, а вітер розгойдував ліхтарі, кидаючи химерні тіні на стіни вітальні. У квартирі панувала задуха, хоча кватирка
Чортків у жовтні — це місто, загорнуте в золотавий туман. Коли сонце сідає за пагорби над Серетом, тіні від шпилів старого костелу лягають на бруківку, а повітря пахне
— Овальні пиріжки — то з капустою, а кругленькі — з картоплею, пригощайтеся, дітки, — промовила свекруха, виставляючи на стіл величезну таріль, від якої ще йшла пара. —