Головна

Життєві історії

І ось настав момент, коли додому мала повернутися Валентина Петрівна. Про неї Остап чув багато: гарна, розумна, освічена, звикла до іншого життя за кордоном. І серце йому тривожно билося: як вона сприйме простого сільського чоловіка, який увесь час крутився біля її дітей? Коли ж настав день зустрічі, Остап довго стояв на подвір’ї, чекаючи. Під’їхала машина, вийшла струнка жінка з короткою зачіскою, у стильному одязі. Її очі світилися теплом, але вся постать випромінювала впевненість і гідність. Остап стояв збоку, почувався зайвим. – А це… мій тато, познайомтесь, – нарешті сказала Світлана. – Він нам дуже допомагає
Життєві історії 0
Остап залишився вдівцем ще тоді, коли його доньці Світлані було всього п’ять років. Дружина померла раптово – хвороба забрала її швидко, і Остап лишився сам на сам із
Коли син із невісткою вкотре відмовилися приїхати на день народження, Олена сіла на кухні й заплакала. Перед очима встав образ її свекрухи Ганни Петрівни – худенької жінки з добрими очима. Вона вже давно відійшла у вічність, а Олена навіть не змогла сказати їй: «Пробачте, мамо, що недодала вам і любові, і уваги, і поваги». Тепер, коли сама стала свекрухою, вона усвідомила, яку рану залишила в душі тієї ні в чому не винної жінки, яка волею випадку стала її свекрухою. – Господи, яка ж я була сліпа, – шепотіла вона. – Чому ж не зрозуміла раніше
Життєві історії 0
У кожній родині є свої негласні правила і невидимі бар’єри. А в українських сім’ях особливу роль завжди відігравали стосунки між свекрухою та невісткою. Вони могли стати або найріднішими
Весілля минуло і на наступний ранок Ліда отримала дзвінок. – Лідо, нам треба зустрітися, – голос Насті був якийсь холодний. Ліда без зайвих думок погодилася, навіть не підозрюючи, про що буде розмова. Але коли зайшла, то відразу зауважила: Настя зустріла її не усмішкою, а стиснутими губами. – Що трапилося? – запитала Ліда. Настя витягла конверт і кинула його на стіл. – Це що? – Подарунок від тебе, – відрізала Настя. – Сто доларів?! Ти серйозно? Ліда зблідла. – А що не так? Я ж думала… Це ж немалі гроші. – Усі давали по двісті-триста, а ти… – Настя скривилася. – Ти моя дружка, ти мала показати приклад! Ліда відчула, як холодна хвиля прокотилася по її тілу. Такого вона явно не очікувала. На весілля дарує хто скільки може, ну хіба не так
Життєві історії 0
Ліда й Настя познайомилися ще на першому курсі університету. Вони сиділи поруч, разом ходили на пари, ділили бутерброди на перервах. З часом стали подругами. – Без тебе мені
Ти згадав про нас, коли залишився сам? – сказала Катерино тихо, але різко, коли побачила у дворі свого колишнього чоловіка. – Де ти був тоді, коли я ночами не знала, за що дитину нагодувати? Де ти був, коли вона йшла до школи в старому плащику і дірявих чобітках? Він мовчав, опустивши голову. У цей момент у двір зайшла Оленка. – Мамо, а хто це? – запитала вона. Катерина зітхнула: – Це твій батько. Той, що ніколи не був із нами. Оленка подивилася на нього довгим поглядом. – Я виросла без батька, – сказала вона рівно. – І тепер він мені не потрібен
Життєві історії 0
Катерина приїхала в місто після школи. Село залишилося позаду: городи, корова, річка. Вона вступила в училище, де готували кухарів та майстрів харчової справи. Життя було важке – гуртожиток,
Петре, – сказала Ольга спокійно, – якщо ти хочеш справедливості, давай розберемося чесно. Я всі перекази маю в банку, усі квитанції. Я доведу, що кожна цеглина тут куплена на мої гроші. – Не треба судів, – почав він. – Давай по-людськи. – По-людськи? – перебила вона. – По-людськи ти мав сказати, що маєш іншу, ще тоді, коли я поїхала. По-людськи ти мав не брати мої гроші, якщо не любив і не планував зі мною жити. А тепер… тепер буде по закону. Сусіди дивилися на це з різних боків. Хтось співчував Ользі: – Боже, скільки жінка пережила, щоб він таке сказав! А хтось кивав головою: – Ну, і Петро не винен: вона ж його покинула на довгі роки, от і знайшов іншу. То не можна так надовго отак чоловіка одного лишати
Життєві історії 0
Ольга поверталася з Іспанії додому з особливим відчуттям. Вісім довгих років вона там працювала: прибирала, доглядала за старенькими, інколи й ночей не спала. Її руки були в мозолях,
Лідо, їдь додому, сюрприз там на тебе чекає. А я не можу більше на це дивитися, – зателефонувала якось в Італію Ліді сусідка. Ліда і сама вже збиралася закінчувати з заробітками, до того ж, і роботу вона втратила, бо сеньйори, яку вона доглядала останні 5 років, не стало. То ж жінка прийняла рішення їхати додому. – Петре… – Лідія переступила поріг, і її голос затремтів. Чоловік здригнувся, вийшов назустріч, очі налиті вином і чимось винуватим: – О, Лідо… А ти ж чого не подзвонила? – А треба було? – вона глянула йому прямо в очі, а потім перевела погляд на жінку. – Це хто? – Та то… колега, – швидко відповів Петро. – Допомагає мені з городом і господарством
Життєві історії 0
– Лідо, їдь додому, сюрприз там на тебе чекає. А я не можу більше на це дивитися, – зателефонувала якось в Італію Ліді сусідка. Ліда і сама вже збиралася
Коли справа дійшла до знайомства родин, Одарка хвилювалася. – Василю, – сказала вона чоловікові, – ті паничі з міста нас ще висміють. У них руки білі, а в мене – в мозолях. У них столи в ресторанах, а в мене – борщ та вареники. – Та не бійся, жінко, – усміхнувся Василь. – Хто нас не прийме такими, які ми є, тому й Ірину віддавати шкода. Зустрілися родини в місті, у кафе. Одарка почула, як Валентина Петрівна тоненьким голоском мовила: – А ви, мабуть, господарством займаєтеся? Я навіть не уявляю, як то можна корову доїти… Ігор Васильович тільки пирхнув: – Так, життя у вас там “екзотичне”. Ну, головне, щоб діти між собою ладнали
Життєві історії 0
Одарка та її чоловік Василь були простими людьми: хата невелика, город доглянутий, у хліві корова та свині, кури бігали подвір’ям. Жили вони невибагливо, але чесно й по совісті,
Мамо, – одного вечора з порога зайшов син, дивився винувато. – У мене є новина… Я мушу одружуватися. Дівчина чекає дитину. Ольга наче завмерла. Вона уявляла весілля для нього, але не так швидко й не так раптово. Втім, мати завжди підтримає. – Ну що ж, – зітхнула вона. – Значить, весілля буде. Дитина – це ж Божий дар. Через кілька днів відбулася зустріч двох матерів – Ольги та майбутньої свахи, пані Галини. – Знаєте, Олю, – почала сваха, – я розумію, що треба весілля робити, але для мене це так само неочікувано як і для вас, і я одна, у мене грошей зовсім немає. Мені і так непросто живеться, ледве зводжу кінці з кінцями. Ольга явно була не в захваті, але розуміючи невідворотність подій, і сподіваючись на те, що все буде добре, лише кивнула головою. – Не хвилюйтеся, – відповіла вона. – Я подбаю про все
Життєві історії 0
Ольга сиділа на кухні й повільно розкладала на столі зошити з розрахунками. Кожна гривня була там відмічена, кожна копійка – відкладена. Вона вже кілька років працювала в Польщі
Після слів невістки Галина твердо вирішила: вистачить. Наступного дня вона пішла в банк і закрила всі картки, з яких оплачувала комунальні, садочок, інтернет. Відключила автоматичні платежі. Через тиждень Віка прибігла до чоловіка з роздратованим виглядом: – Артеме, чому світло вимкнули? Чому інтернету немає? Чому в садочку сказали, що за два місяці борг? Артем лише розвів руками: – Це мама все платила. Я думав, ти знаєш. – Що значить “мама платила”? Ми що, на шиї сиділи в неї стільки років? – Віка аж почервоніла
Життєві історії 0
Галина Іванівна була жінкою небідною. У молодості вона разом із чоловіком працювала на заводі, а потім відкрили невеличкий бізнес, який приніс непоганий прибуток. Чоловік відійшов у вічність рано,
Я, мабуть, не буду кликати твою маму на свій ювілей – якось сказала Ліда чоловікові. – Бо я хочу свято, а не нерви. Андрій глянув на неї з докором: – Лідо, ну ти що. Це ж моя мама. Якщо гостей багато, а мами не буде, люди подумають, що ми посварилися. – Ми ж і справді весь час напів у сварці, – зітхнула дружина. – Вона така, яка є. Ти ж мудра, стерпиш. Ліда погодилася. «Ну добре, – вирішила вона. – Раз уже такий день, не буду зважати на всі наші колишні непорозуміння. Зрештою, колись треба починати миритися». Але дуже швидко Ліда пошкодувала про своє рішення
Життєві історії 0
Лідії виповнювалося 35. Вона готувалася до свого ювілею з особливим трепетом: замовила гарний ресторан, підібрала сукню кольору смарагду, запросила друзів, колег і близьких. Вона ніколи не влаштовувала великих

You cannot copy content of this page