Так вже сталося, що одружився Іван досить рано, вирішивши, що зустрів ту саму і єдину, без якої не зможе жити. Іванна і справді була дівчиною з його мрій. На останньому курсі університету йому в підсумку довелося не тільки писати дипломну, але і підробляти ночами, щоб утримувати себе і дружину – студентку.
З батьками Івана жити молоді спочатку не захотіли, дуже вже прагнули самостійності. Їм здалося, що працюючи удвох неповний день, вони цілком осилять знімну квартиру і інші витрати. Але сімейне життя і спільне ведення господарства, з яким вони не дуже справлялися, внесло свої корективи. У підсумку, через три місяці молоде подружжя покаялося і попросили виділити їм кімнату в трикімнатній квартирі батьків.
Але це аж ніяк не вплинуло на їхні взаємовідносини, жити мирно їм чомусь не вдавалося. Молоді особливо не переймалися: допомоги від них не було ні в прибиранні, ні в готуванні, ні в оплаті комунальних рахунків. Навіть продукти купували вони вкрай рідко і то лише ті, які самі любили. Витрачали зароблені гроші Іван і Іванна в основному на розваги, та на одяг і взуття.
У підсумку, батьки Івана вирішили розміняти свою квартиру на дві однокімнатні квартири і роз’їхатися, що, в підсумку, і зробили.
Спочатку молоді були дуже щасливі, адже вони щиро вважали, що наявність власного житла забезпечить мир і спокій в їхній родині. Минуло 8 років, в сім’ї з’явилися діти. На відміну від фінансів, проблем додалося в рази. Між подружжям все частіше виникали непорозуміння, вони звинувачуючи один одного, в чому тільки можна.
Жити так далі було просто неможливо, тому врешті-решт, Іван з дружиною розлучилися, вирішивши, що так буде краще для дітей. Після розлучення чоловік залишив свою квартиру колишній дружині і дітям, а сам пішов на знімну. Забрав тільки автмобіль і ноутбук з спільно нажитого майна. Аліменти старанно платив, а при можливості підкидав ще кілька тисяч, його колишню дружину ця сума влаштовувала цілком.
Але в Івана на роботі почалися проблеми – його скоротили, і він стоїть на біржі праці вже кілька місяців. Квартиру знімати не може, попросився до батьків. Не прийняти сина вони не могли, але і жити їм трьом в однокімнатній квартирі – дуже важко.
Тепер Іван щодня вислуховує, що він потісняє батьків: місця їм і самим мало, а тут ще й він. Мовляв, легко бути щедрим, коли не саме купив квартиру – постійно картають його за те, що віддав їхнє нажите добро практично для них чужій людині.
А після свят сказали, що більше його тримати в себе не мають наміру. Дали місяць, щоб з’їхав хоч куди. Мовляв, іди з колишньою дружиною мирися і живи з нею, або знайди жінку з житлом, можна і старшу за себе, і навіть з дітьми, аби лиш прийняла. Старість ми хочемо прожити нормально. Все, що тільки могли, ми для тебе зробили, а ти так нічого і не оцінив.
Фото ілюстративне – photopin.
