Перед весіллям мені батьки зробили подарунок – однокімнатну квартиру бабусі віддали, та на мене оформили. Хоча моїм вибором, м’яко кажучи, були не дуже задоволені. Микола їм подобався, але познайомившись із його сім’єю, вони одразу попередили мене, що просто нам не буде. Занадто різний освітній рівень, уклад, життєві цілі.
Ну так, батьки Миколи специфічні, але жити мені не з ними. Мама Миколу народила у 17 років, так що свекрусі на момент нашого одруження було лише 45 років. Дізнавшись, що мої батьки подарували мені квартиру, вона сказала:
– У нас теж є квартира, від моєї свекрухи дісталася. Ми теж подаруємо її синові, щоби свати не козиряли допомогою.
Так і зробили, батько переписав на мого чоловіка цю однокімнатну квартиру, навіть не подумавши, що в них є і другий син. Але жити ми стали в моїй квартирі, продавати власність не стали, вирішили, що здамо квартиру чоловіка і потихеньку накопичуватимемо на спільне житло побільше.
Ми могли продати обидві квартири і купити собі одразу двійку, але робити так відрадила мене мама: мало що, та й якщо є дах над головою, краще власністю не розкидатися, дітям майбутнім залишити.
Ми домовилися, що грошей від здачі квартири Миколи чіпати не будемо, нехай вони зберігаються. Я народила доньку, а після виписки прийшли свекри, подивитися на онучку. Мої батьки теж прийшли. Свекруха дочекалася, коли вони поїхали, і почала розмову.
– Ми квартиру на Миколу переписали, але ж ви там не живете, квартирантів пустили, грошима користуєтеся. Так не піде. Нам і самим живеться не солодко. Віддавайте нам гроші від здачі житла, то буде справедливо.
Микола цієї розмови не чув, він на кухні з батьком був. Мені довелося самій йому передати прохання матері. Він відразу зателефонував їй і поставив лише одне запитання: навіщо вона оформляла на нього дарчу?
– Щоб перед сватами соромно не було, — відповіла вона, — чим ми гірші за батьків твоєї дружини? Вони подарували і ми подарували. А тепер нам із батьком гроші потрібні: ремонт зробити, відпочити з’їздити. Ви все одно квартирою не користуєтеся.
Так мені за чоловіка прикро стало, дарували, щоб «не гірше, ніж у людей», а тепер дорікають? Мої жодного разу слова не сказали, подарували та забули. Микола вирішив, що квартиру матері він віддарує назад, гроші віддасть, стосунки припинить.
Тепер свекруха зрідка дзвонить, не розуміє: чому син із нею знатися не хоче. Каже, що після них з батьком все одно все дістанеться Миколі, то чого вже ображатись?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
