Мій рідний батько прожив багато років. Останні роки тато жив один. Одного разу він два тижні в стаціонарі був, потім додому повернувся. Ходити йому тоді ще не було можна, тому потрібно було доглядати комусь за ним.
Через те, що я живу недалеко від тата, то всі турботи по догляду за ним належали мені. Сестра і брат телефонували мені, питали якщо потрібно щось, вони знайдуть, привезуть. Але жоден із них не запропонував свою допомогу. Вони зайняті, і не можуть залишити свою роботу та сім’ю.
Треба сказати, що тато у нас з характером. Щоб йому догодити, потрібно дуже постаратися, адже він людина непроста, йому завжди щось не подобалося. Я якось намагаюся лагодити з ним, стараюся знайти спільну мову. А от брат і сестра не хочуть слухати його примхи. Одного дня просила по черзі і брата, і сестру трохи побути біля тата, мала свої важливі справи. Спочатку приїхав мій рідний брат. Я йому показала що де лежить, що коли йому потрібно давати, чим погодувати батька зранку та в обід. Пообіцяла, що до вечора я все зроблю і повернуся додому.
А вже в обідню пору брат телефонував мені, щоб я швидко поверталася додому, каже, що він вже не може там сидіти і поїде скоро додому. Коли під вечір я з’явилася, брат стояв зі своїми речами вже біля дверей. Як тільки я зайшла, він проходячи повз мене сказав, що сидіти з ним більше не буде і додав, щоб я навіть більше не просила його про це. Наступного разу сестра вчинила точно так само, як брат.
Вони гадають, що з нашим татом мені легко? Подай, принеси, забери, перестав, піднімай, побудь біля мене, і так увесь день. Одно смачне, друге не смачне, подай інше, де так довго була, йому більше все не подобається, ніж подобається. До вечора я вже така втомлена, так мені тяжко. За ті два місяці, що тато лежав вдома, я дуже втомилася. Брат із сестрою так і не підмінили мене більше жодного разу. Надалі тату дозволили вставати, в квартирі він вже повільно міг ходити сам, але допомога йому потрібна була і надалі.
Згодом ми по трішки стали виходити на вулицю. І знову обов’язково потрібно було бути мені з ним поруч, адже потрібно було ще скрізь наглядати за ним. А я так втомилася. Краще буду приходити та водити батька на вулицю, лиш би не лежав. Мені дуже було непросто в той час. До того ж в мене також є своя сім’я: чоловік і двоє дітей шкільного віку.
Лише щиро дякуючи своєму чоловіку, який завжди підтримував мене, я змогла вистояти і впоратися з усім, і допомагати татові, але то так нелегко.
Згодом батько став краще ходити, міг для себе все робити сам. Я зараз часто до нього приходжу, мию, прибираю, готую йому їсти. Але він старенький і більше навіть я думати не хочу, що буде, якщо йому буде потрібен цілодобовий догляд постійно, це ж все знову буде лише на мені. Чому одні діти легко можуть відмовитися від батьків, а інші, навіть, якщо їм важко, доглядають за ними до останнього? Брат і сестра такі ж татові діти, як і я.
Фото ілюстративне.