fbpx
Життєві історії
Батько два тижні був в стаціонарі, потім повернувся додому, але не ходив, тому весь цей час я доглядала за ним. Брат і сестра жодного разу не підмінили мене. Якось у мене були невідкладні справи, я подзвонила їм, попросила посидіти з татом. Приїхав брат. Я показала, що де лежить, залишила сніданок і обід для батька. Сказала, що до вечора повернуся. Минуло дві години, як мені дзвонить брат

Мій рідний батько прожив багато років. Останні роки тато жив один. Одного разу він два тижні в стаціонарі був, потім додому повернувся. Ходити йому тоді ще не було можна, тому потрібно було доглядати комусь за ним.

Через те, що я живу недалеко від тата, то всі турботи по догляду за ним належали мені. Сестра і брат телефонували мені, питали якщо потрібно щось, вони знайдуть, привезуть. Але жоден із них не запропонував свою допомогу. Вони зайняті, і не можуть залишити свою роботу та сім’ю.

Треба сказати, що тато у нас з характером. Щоб йому догодити, потрібно дуже постаратися, адже він людина непроста, йому завжди щось не подобалося. Я якось намагаюся лагодити з ним, стараюся знайти спільну мову. А от брат і сестра не хочуть слухати його примхи. Одного дня просила по черзі і брата, і сестру трохи побути біля тата, мала свої важливі справи. Спочатку приїхав мій рідний брат. Я йому показала що де лежить, що коли йому потрібно давати, чим погодувати батька зранку та в обід. Пообіцяла, що до вечора я все зроблю і повернуся додому.

А вже в обідню пору брат телефонував мені, щоб я швидко поверталася додому, каже, що він вже не може там сидіти і поїде скоро додому. Коли під вечір я з’явилася, брат стояв зі своїми речами вже біля дверей. Як тільки я зайшла, він проходячи повз мене сказав, що сидіти з ним більше не буде і додав, щоб я навіть більше не просила його про це. Наступного разу сестра вчинила точно так само, як брат.

Вони гадають, що з нашим татом мені легко? Подай, принеси, забери, перестав, піднімай, побудь біля мене, і так увесь день. Одно смачне, друге не смачне, подай інше, де так довго була, йому більше все не подобається, ніж подобається. До вечора я вже така втомлена, так мені тяжко. За ті два місяці, що тато лежав вдома, я дуже втомилася. Брат із сестрою так і не підмінили мене більше жодного разу. Надалі тату дозволили вставати, в квартирі він вже повільно міг ходити сам, але допомога йому потрібна була і надалі.

Згодом ми по трішки стали виходити на вулицю. І знову обов’язково потрібно було бути мені з ним поруч, адже потрібно було ще скрізь наглядати за ним. А я так втомилася. Краще буду приходити та водити батька на вулицю, лиш би не лежав. Мені дуже було непросто в той час. До того ж в мене також є своя сім’я: чоловік і двоє дітей шкільного віку.

Лише щиро дякуючи своєму чоловіку, який завжди підтримував мене, я змогла вистояти і впоратися з усім, і допомагати татові, але то так нелегко.

Згодом батько став краще ходити, міг для себе все робити сам. Я зараз часто до нього приходжу, мию, прибираю, готую йому їсти. Але він старенький і більше навіть я думати не хочу, що буде, якщо йому буде потрібен цілодобовий догляд постійно, це ж все знову буде лише на мені. Чому одні діти легко можуть відмовитися від батьків, а інші, навіть, якщо їм важко, доглядають за ними до останнього? Брат і сестра такі ж татові діти, як і я.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page