Тетяно, то що, виходить, у неділю на тебе не розраховувати? — свекруха вимовила це так, ніби йшлося про серйозну зраду, а не про звичайну відсутність на обіді. — Доброго вечора, Софіє Марківно. Так, не чекайте. У мене на ці вихідні є свої плани. Я не приїду до вас. У неділю я йду на відкриття виставки, на яку чекала три місяці. У слухавці запала тиша. Така важка й густа, що Тетяні здалося, ніби свекруха не може дібрати слів. — Яка ще виставка? — нарешті прохрипіла вона. — Тетяно, ти забула? У нас родинна неділя. Кожного тижня. Ця традиція в нашому домі існує тридцять п’ять років. Мій батько її започаткував, ми з покійним чоловіком її берегли, тепер Андрій. — А тепер Андрій має власну родину, — спокійно, але непохитно перебила Тетяна. І в його дружини теж можуть бути свої інтереси, власні традиції. Ця подія буває раз на рік. А ваші обіди щотижня. — Ти взагалі себе чуєш? Тобі тридцять років! Ні дитини, ні ладу в господарстві, одна робота на думці та ці твої «культурні походеньки». Для сім’ї в тебе часу ніколи немає! Моя донька з чоловіком та дітьми приїдуть, а ти що — особлива
Голос у слухавці був не просто суворим — він нагадував крижаний вітер, що пробирає навіть крізь найтеплішу куртку. Тетяна на…