Мамо, рятуй! — випалила Вероніка, заводячи дітей у передпокій. — У нас форс-мажор. Руслан поїхав на корпоративний виїзд, у них там квести й шашлики, відмовитися не можна. А в мене запис до косметолога, я його три місяці чекала, там лазерна корекція. Якщо пропущу — гроші пропадуть, бо проплачено все і виліт із графіка. Ти ж розумієш! Тамара сперлася плечем на одвірок, перегороджуючи шлях у квартиру, де на столику ще парував ароматний капучино, а поруч лежав підручник «Італійська для початківців». — Вероніко, — промовила вона спокійно, майже по-материнськи, наче заспокоюючи збуджену дитину. — Ми ж домовлялися ще у вівторок. У мене сьогодні заняття з педагогом по Zoom, індивідуальний урок, за який я заплатила гроші. Я не збираюся його скасовувати лише тому, що ви з Русланом не можете елементарно узгодити свій графік. Я теж людина, у мене є своє життя, і воно не складається з того, щоб чекати твого дзвінка «рятуй». — Мамо, які ще уроки?! — Вероніка аж підскочила, знімаючи з Артема шапку. — Ти вже на пенсії, нащо тобі та італійська? Ти маєш думати вже у свої роки про дітей та онуків, а не жити щасливо лише своє життя, це егоїстично дуже
Львівський ранок був огорнутий м’яким серпанком, коли тишу квартири Тамари Рудольфівни розірвав різкий, наполегливий дзвінок у двері. Вона саме фарбувала…