Navigate
X

Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про немолоду пару. Люба і сама не була впевнена, що з Павлом у них може щось вийти серйозне, бо вже нічого і не чекала від життя. Люба, тримаючись за руку Павла, думала: – Я ж і не чекала вже. Жила, бо треба. А тепер живу – бо хочу жити, бо є заради кого прокидатися вранці. Бо є для кого пекти пиріжки. Є до кого мовчати вдвох

– Має Люба хату, от Павло і крутиться коло неї, а вона думає, що то любов, – говорили сусіди про…

user2

Привіт, мамо! З Петром і Павлом тебе! Вибач, що пізно, ми тут святкуємо. Ти ж знаєш, що я Петрівна. До тебе не приїхали, бо свекруху саму залишити не можу, вона нам такий накрила стіл, старалася дуже, – подзвонила Галині донька. – З Петром і Павлом, доню. А я? А моя вечеря? Я так чекала тебе. – Не починай, мамо, вічно ти не задоволена. Я тут святкую, давай, у мене гості, часу не маю на тебе. Галина не могла повірити в те, що донька навіть не приховувала, що їхати в село не хоче. Весілля Софії, якому колись дуже раділа мати, дуже змінило її життя

Галина зараз не чекала від Софії нічого особливого. Лише того, щоб її донька до неї хоч іноді приїжджала. Не з…

Z Oksana

Минуло кілька місяців, діти так і не зателефонували Надії. Нога матері зажила, але серце – ні. Одного дня Надя написала листа. Без претензій, просто: “Мені не треба багато. Я не чекаю подяк. Я просто хотіла знати, що я вам ще потрібна. Хоч іноді. Хоч для слова. Але, видно, я помилилася. Бережіть себе. Я молюся за вас, навіть якщо ви цього не хочете.” І не відправила. Склала у шухляду. Своїх дітей вона відпустила і пробачила, хоча і не знала як далі жити без підтримки

Надія Степанівна жила у невеличкому містечку, у старенькій хаті з вишневим садочком під вікнами. Колись вона садила ці вишні з…

user2

Олено, доню, як ви там? Чому не телефонуєш? – подзвонила Надія доньці в Німеччину. – Ой, мамо. Вибач, стільки справ, стільки всього. Тут так важко, стільки паперів, навчання. Я ледве сама справляюся. – А як же я? – несміливо запитала Надія. – Ти ж казала, забереш до себе і мене. – Мамо! Ну що ти таке говориш? Я тебе люблю. Але куди я тебе тут заберу? Ми ж тут самі ще не звикли і не справляємося. Я ледве дітей сама тягну. Тут такі ціни на житло, такі вимоги до пенсіонерів. Ти ж розумієш, мені й так дуже важко одній. Я тебе не потягну і мову їх ти вже не вивчиш тут

Лише зараз Надія зрозуміла, що останнім часом вона не могла знайти спокою в душі, було там дуже важко. Вітер вив…

Z Oksana

Після роботи Тетяна зайшла в банк, зняла зарплату, поклала гаманець у сумочку і попрямувала до взуттєвого магазину. Поки добиралася, думками вже бачила, як увечері вручить пакунок синові, як він зрадіє і скаже: “Мамо, вони круті!” Але не судилося. Коли Тетяна дістала гаманець біля каси, його вже не було. Сумка була відкрита – невідомо, коли саме його витягли. Вона ніби скам’яніла. В очах потемніло. Розгублено сказала продавчині: – Вибачте… Я… Я, мабуть, залишила гаманець в офісі… Вийшла на вулицю. Серце билося так голосно, що здавалося, його чує весь квартал. В голові стукало одне: “Що сказати синові? Як жити до наступної зарплати?”

– От як так може бути? Це були останні гроші, на які я покладала стільки надій. А що тепер? –…

user2

Хата у селі була стара, але велика, з городом. Марія запропонувала: – Давай усе продамо, а гроші поділимо. Оксані ця ідея не припала до душі: – Ти з глузду з’їхала? Це наш дім, тут ми виросли! А ще – мама просила, щоб я не покидала хату. І я їй обіцяла. – Ну, обіцяла – то обіцяла. Але ж я не відмовляюсь від своєї частки. – А я не маю чим в тебе “викупити”, – гірко сказала Оксана. – Ми самі ледве зводимо кінці з кінцями. З того дня між сестрами з’явилася тріщина

У Галини і Василя було дві дочки – Оксана і Марія. Різні, як небо й земля. Оксана – старша, серйозна,…

user2

От я думаю, чому мені не щастить? Бо у когось усе, а в мене – нічого. Але ж я теж маю право! Чому мені не дісталось хоч шматка від татової хати? – нарікав брат Петро. – Бо ти тоді сам відмовився, – м’яко нагадувала Галина. – Бо ви мене не підтримали як слід! – відповідав сердито. І от тоді в Галині щось надломилося. Вперше за все життя вона не посміхнулась, не погодилась, не запропонувала допомогу. – Ви пам’ятаєте, скільки разів я вас підтримувала? – Ну… Та ти ж сама… – Отож. Сама. Бо хотіла. А тепер – не хочу. Бо в мене більше нема сил

– У мене є Галина, вона мене не залишить у скруті, – не раз казала Марія про свою сестру. І…

user2

Не хвилюйся, доню. Усе влаштуємо. У мене є хата. Продамо її, докладемо до твоїх грошей, і купим двокімнатну квартиру. Будемо жити разом. Втрьох, – заспокоювала Марія свою доньку, коли та повідомила, що з чоловіком вони розлучилися і їй ніде жити. Так і зробили – хату продали, квартиру купили та стали жити всі разом. Та дуже швидко Олена зустріла Олега і він покликав заміж її, але житла в нього немає

Кожен куточок цієї старенької хати зберігав давні спогади, що не піддаються часу, – тут Марія виростила свою доньку, переживала молодість,…

Z Oksana

Коли Віра приїхала додому, то сподівалася, що її чекають. Свого кутка вона не мала, бо в свій час сини переконали її продати їхню хату, щоб мати стартовий капітал, обіцяли, що маму не залишать, як та надумає додому повертатися. Першим її зустрів молодший син Микола. – Мамо, ну ти ж розумієш… Ми з Наталкою вдвох, ще діти, та й теща з нами живе. Ти б краще до Богдана йшла, у нього ж будинок більший. Богдан зустрів її біля хвіртки, без особливого ентузіазму. Його дружина Олена з холодною посмішкою сказала: – Та ми, звісно, не проти. Але в нас троє дітей, роботи багато. Якось пристосуємось

Вірі було шістдесят шість, коли вона вирішила повертатися додому з Італії. Дорога була довгою, але в голові крутилися приємні думки:…

user2

Алла поїхала рано-вранці. А за день – приїхав Тарас. – Де вона? – Пішла, бо не хоче ставати між тобою і кимось іншим, – відповіла Ганна. – Це правда, що ти заручений? – Розумієте, я справді зустрічався з Оленкою, але офіційно пропозиції їй не робив, бо не був упевнений, що це саме ця жінка, яка мені потрібна. А потім я побачив Аллу і наче пропав. Я без неї уже тепер точно не зможу. – Синку, таке життя. Тільки тобі вирішувати з ким бути. Він нічого не сказав. Тільки глянув у бік дороги і сів на мотоцикл

Бабі Ганні було вже за сімдесят. Дітей вона не мала – так життя склалося. З чоловіком прожили недовго, його рано…

user2