Navigate
X

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її вже знали в обличчя. Вважала себе самостійною, сильною жінкою. Іноді навіть пишалася собою більше, ніж варто. Батьки залишились у селі. Простий будиночок, старенький телевізор, грядки, піч, на якій ще з дитинства так солодко спалося. Але Ніна давно не приїжджала. Спочатку була робота, потім якісь курси, потім новий проєкт. А коли мама телефонувала, Ніна завжди трохи дратувалася: – Ну що ти хочеш знову? Я зайнята

Ніна жила в місті. Мала гарну роботу, квартиру, авто і улюблену кав’ярню, де її вже знали в обличчя. Вважала себе…

user2

Ні, подарунок якийсь ви можете, звісно, купити, але ми грішми краще візьмемо, три тисячі з вас, – сказала свекруха Олені впевненим тоном. Олена спочатку мовчала, бо й не знала, що сказати матері чоловіка на це, пообіцяла, що на день народження вони прийдуть, а за гроші – ні слова, стала чекати, коли з роботи повернеться Олексій

Якраз лише вечірнє сонце хилилося до обрію, коли на телефон Олени зателефонувала Світлана Олегівна, її свекруха. Зазвичай вона телефонувала своєму…

Z Oksana

– Та він так ніколи не одружиться, якщо буде аж таким перебірливим, – казали в селі люди, дивлячись на Петра, якому вже було за тридцять, а він все ніяк наречену додому не приводив. – Сину, життя не чекатиме, як ми. Обирай хоч когось. Будеш жити – прийде й почуття. Але Петро не вірив у “аби кого”. Він мріяв про очі, в яких буде спокій і глибина, про жінку, яка не буде дивитись на нього, як на зручного, а як на свого

– Та він так ніколи не одружиться, якщо буде аж таким перебірливим, – казали в селі люди, дивлячись на Петра,…

user2

Василь пішов із родини, коли доньці було одинадцять. Тоді йому здавалося, що він просто мусив зробити цей крок, бо з Оленою, першою дружиною, жили вже як чужі.  А потім з’явилася Наталя –молода, жвава, життєрадісна. З нею було легко. Він повірив, що ще має право на щастя. Той факт, що у Василя був шлюб і є дитина Наталі не вельми подобався, але вона вирішила, що якось з цим впорається. – Не думай, що я забороняю тобі бачитися з Марічкою, – казала Наталя спочатку. – Просто… не втручай її в наше життя. Усе має бути розділено

Василь пішов із родини, коли доньці було одинадцять. Тоді йому здавалося, що він просто мусив зробити цей крок, бо з…

user2

Я не можу у вас довго бути, не можу дивитися на ваш цей хаос. Наталю, хіба я так тебе вчила? Доню, роби щось, бо нічого доброго з цього не вийде, – попереджала мама, коли приїжджала в гості до доньки. Ритм життя цієї сімʼї для літньої жінки був абсолютно не зрозумілий. Наталя і сама бачила, що у них все якось дуже хаотично, але їй було важко навести у всьому порядок

– Я не можу у вас довго бути, не можу дивитися на ваш цей хаос. Наталю, хіба я так тебе…

user2

У селі святкували 20 років з дня випуску. Марія з’явилась на автобусній зупинці з валізою на колесах, у сонцезахисних окулярах і з холодною посмішкою. Перша фраза, яку вона сказала до Галини: – І ти досі тут? – Тут моя родина… – зніяковіла Галя. – І бібліотека. – О, ти ще й працюєш за ті копійки? Галю, ти ж могла вирватись, ми ж мріяли… – І засміялась так, як у місті сміються ті, хто забув, що колись бігав босоніж по росі. На зустрічі випускників усі бачили, як Марічка сидить окремо. Ніби не поруч з однокласниками, а десь над ними. Постійно дивилась у телефон, злегка морщила носа, коли мова заходила про картоплю, дітей, паї. – Мені цього не зрозуміти, – знизувала плечима

– Марічко, не забудь вірш! – гукає Галина, біжучи вузькою стежкою поміж бузком. – Ти ж завжди плутаєш той останній…

user2

Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальто, сусідки тільки перезиралися. – Ото вже не з нашого тіста ліплена, – стиха шепотіла тітка Марія до сусідки Гальки. – Наші в гумових чоботах, а ця – в підборах по наших дорогах болотом. Її звали Олеся, і вона була з міста. Дмитро, місцевий парубок, працював у Львові і звідти привіз собі наречену не підозрюючи, чим все це може закінчитися

Коли в селі з’явилася нова дівчина – висока, з манікюром і в білому пальті, сусідки тільки перезиралися. – Ото вже…

user2

– Невже невістка Насті усе ось так просто залишить чужій людині? – в селі просто не могли повірити у таку новину. – А що, хіба Гриць не заслужив? – заступалися односельчани за тепер уже рідним їм хлопцем. Люда казала що просто так не подарує Грицю хату. А от Оля була на стороні хлопця, бо бачила, що саме він доглянув бабусю до останнього. – Мамо, Гриць заслужив, – сказала вона. – Якщо бабуся так вирішила, значить так правильно. Гриць з села не поїхав. Він залишився. Бо хаті треба було людське тепло

– Невже невістка Насті усе ось так просто залишить чужій людині? – в селі просто не могли повірити у таку…

user2

Мамо, а дідо – це твій тато, правда? Марта глянула на свекра. Йому в очах блищали сльози. Вона відповіла: – Так, мій синочку. Найрідніший. Як Марта виходила заміж за Богдана, вона переживала не стільки за сам шлюб, скільки за родину, в яку мала увійти. Її мама ще змалечку казала: «До чоловіка ти йдеш не тільки в любов, а й у його дім, до його людей. Добре, як пощастить, а як ні – терпи, доню». А тому Марта готувалась до важкого побуту, холодної свекрухи і відстороненого свекра. Та життя розпорядилося інакше

Коли Марта виходила заміж за Богдана, вона переживала не стільки за сам шлюб, скільки за родину, в яку мала увійти.…

user2

Коли Марії не стало, Таня сама відкрила мамину скриню. Там, між рушниками і фотографіями, лежав конверт, на якому було написано: «Моїм донькам». Таня відкрила і почала читати. «Я не поділила хату. Не тому, що не знала як, а тому що не хотіла вас втратити. Нехай хата буде тій, яка захоче зробити в ній дім, а не власність. Я хочу, щоб хата жила, щоб в ній було продовження роду, тому вирішуйте самі. І землю – теж діліть самі. Але головне – не забудьте: ви сестри. Мої діти. Я вас обох люблю однаково»

Марія жила у великому селі біля річки. Мала хату, город, садок, хлів і спогади на все життя. Сама виховала двох…

user2