Navigate
X

Яке заміж? Маріє Степанівно, вам скільки років? Вас же просто обдурять, залишитесь на вулиці! Тим більше, якщо ви йдете до нього, то квартира вам тим більше не потрібна! Сергій підійшов ближче, його обличчя почервоніло. — Мамо, ти про себе думаєш? А як же будинок? Ми вже аванс внесли, сподіваючись на ці гроші! Ти нам життя ламаєш через якогось діда з собакою! Ти егоїстка! Марія подивилася на сина. Вона шукала в його очах хоча б краплю любові чи турботи про неї, але бачила лише цифри і квадратні метри. — Можливо, — тихо сказала вона. — Якщо бажання мати свій куточок і право на особисте щастя — це егоїзм, то нехай буде так. Квартиру я не продам. Це моя гавань. Якщо мені з Михайлом стане погано — я повернуся сюди. Якщо хочете — живіть тут самі. Платіть комуналку, доглядайте за квітами. Я дозволяю вам тут жити безкоштовно. Але продати — ніколи

Ранок почався з дратівливого вібрування телефона на тумбочці. Марія Степанівна розплющила очі й зітхнула. На екрані світилося: «Син». Вона не…

user2

Ну як що! Вітя ж син! Нехай тато у вас побуде тиждень-другий. Я йому валізку зібрала, таксі вже замовила. Він за пів години буде. Ви ж не залишите рідну людину напризволяще? Все, цілую, побігла збирати енергію в дорогу! Гудки. — Їде, — сказала Інна, дивлячись у порожнечу. — Хто? — Віктор зблід. — Твій батько. З речами. На «невизначений термін». Бо Ларисі треба чакри чистити, а нам — тиск міняти і слухати, чому ми досі не купили нові меблі. Віктор важко зітхнув. — Ну, Інусь… Це ж батько. Не викинемо ми його на вулицю. — Звісно, не викинемо. Ми ж «зручні». Ми завжди підстрахуємо, поки молода дружина шукає сенс життя в горах

Буває, що терпіння закінчується саме тоді, коли на сковорідці шкварчить найдешевша риба, а в гаманці залишається лише надія на диво…

user2

Мамо, ну скільки можна про одне й те саме? — голос Оксани в слухавці звучав різко, з тим особливим відтінком роздратування, який з’являється у людей, коли їм нагадують про обов’язки. — Я зараз у торговому центрі, тут шум, я ледь тебе чую. У мене свої потреби, розумієш? Марія Степанівна мимоволі сильніше стиснула апарат. — Оксанко, доню, я ж не прошу багато. Просто ліки від тиску подорожчали майже вдвічі, а пенсії ледь вистачає на хліб та газ. Я ж тобі все життя віддала, останню сорочку з себе, аби ти в місті вивчилаcя, — голос жінки здригнувся, і вона відвернулася до саду, щоб не бачити власного відображення у вікні. — Це було твоє власне рішення, мамо! — відрізала донька. — Я тебе не просила класти своє життя на вівтар мого благополуччя. Те, що ти вирішила бути жертвою, не робить мене твоєю боржницею до кінця днів. У мене кредит за нову автівку, іпотека за квартиру в елітному районі, дітям треба брендовий одяг, бо в школі засміють. Сама знаєш, який зараз час — виживає найсильніший

Над затишним містечком на Поділлі повільно догоряв серпневий захід сонця, розливаючи по небу густий, наче домашній мед, багрянець. Марія Степанівна…

Z Oksana

Ювілей робиться не для себе, а для людей! — відрізала свекруха. — Щоб не було соромно перед сусідами та знайомими. — І справді, люба, — додав Едуард, розглядаючи дружину. — Тобі зараз корисно делегувати обов’язки. Краще собою займися. Тридцять п’ять — це вже не вісімнадцять, треба і макіяж серйозніший, і зачіску. А то останнім часом ти зовсім… змарніла. Він часто натякав на її зовнішність. Останній рік видався для Євгенії важким: хвороба, тривале лікування, гормональний збій. Вага прийшла несподівано і не хотіла йти, попри басейн і дієти. Вона відчувала себе незграбною у власних сукнях, а коментарі чоловіка лише додавали ваги кожному зайвому кілограму на душі. — Нічого, все минеться, — підбадьорював лікар. — Головне — спокій у сім’ї та поменше стресів. Але спокоєм і не пахло. Євгенія, за характером оптимістка, вирішила, що раз чоловік так наполягає на красі, вона скористається його кредитною карткою

Буває, що найближчі люди стають тими, хто непомітно, день за днем, забирає у тебе впевненість, наче витягує нитки зі старого…

user2

Мамо, ну подивися правді в очі, — Артем нервово крутив у руках ключ від свого позашляховика. — Тобі вісімдесят незабаром. Навіщо тобі цей замок на горі закарпатського селища? Тут взимку снігу по пояс, дрова треба рубати, воду з колодязя носити. Ти ж ледь ходиш! Олена Степанівна поправила вовняну хустку. — Я тут народилася, Артемку. Тут твій батько кожну балку власноруч тесав. Тут ви виросли на свіжому молоці та чорницях. Як я можу покинути стіни, які мене дихати вчать? — Дихати? Мамо, ти не тямиш, що кажеш! — Артем підвищив голос. — Ми з Мар’яною все порахували. Ця земля зараз — золота жила. Туристи хочуть автентики, вони готові платити тисячі доларів за готель на цій ділянці. Ми продамо дім забудовникам, ти отримаєш затишну кімнатку в Ужгороді, у сучасному будинку з ліфтом та газом. А різницю ми між собою розділимо

Над закарпатським селищем, де гори підпирають небо своїми гострими верхівками, спускався густий туман. Повітря було настільки густим від запаху хвої…

Z Oksana

Люди будуть казати, що я прийшла сюди заради вашого багатства, Павле. Ви готові це чути? — Я три роки жив за чужими правилами у великій золотій клітці, — відповів він, міцніше стискаючи її руку. — Більше так не хочу. Весілля було дуже скромним. Жодних ресторанів, пафосних промов чи сотень гостей. Тільки найближчі. Олексій у незвичному для нього костюмі, Софійка з величезним бантом і маленький Артемко, який тепер щебетав без упину. Коли все закінчилося, Олексій підійшов до них і дуже серйозно сказав: — Тату, Наталю… Ми тут порадилися між собою. Можна ми більше не будемо казати «тьотя Наташа»? Павло завмер. Наталя присіла перед хлопчиком, щоб бути з ним на одному рівні. — А як би ви хотіли мене називати? — Просто «мама», — шморгнув носом Олексій і вперше за багато років щиро обійняв її

Буває, що справжнє життя починається там, де закінчується останній аргумент і грюкають двері, за якими залишається твоє минуле. Павло припаркував…

user2

Мамо! Ну ти ж сама вирішила! Навіщо тепер сльози лити? — голос сина Михайла пролунав роздратовано, наче він відмахувався від настирливої мухи, а не розмовляв із матір’ю. — Я не ллю сльози, синку. Просто запитала, як ви там, як облаштувалися. — Нормально все. Слухай, мамо, я зайнятий. Ремонт робимо, розумієш? Шпалери клеїмо, це ж купа роботи! — Шпалери? — Галина мимоволі всміхнулася, згадуючи, як колись вони разом із маленьким Михайликом білили стіни в цій самій хаті. — А які обрали, Михайлику? Може, з квітами, як ти любив у дитинстві? — Та яка різниця, які квіти! Світлі обрали. Оксана вибирала, вона краще знає, що зараз у моді. Все, мамо, мені немає коли зараз базікати. Потім зідзвонимося, бувай. Мати сіла і заплакала біля хати

Вечірня Вінниччина повільно занурювалася у м’яке бурштинове сяйво ліхтарів, що відбивалися у спокійних водах Південного Бугу. Проте в невеликому селі…

Z Oksana

Я не зрозумів. А вечеря? Ти ж казала, щось смачненьке купиш. Котлети будуть? Або хоча б сосиски? Я чоловік, Тань, мені білок потрібен. Я на одних яблуках думати не можу, у мене мозок відключається. — А ти сьогодні багато думав, Паш? — Тетяна нарешті зняла пальто. Плечі нили так, ніби вона весь день розвантажувала вагони, а не перекладала папери. — Скільки резюме відправив? П’ять? Десять? Може, хоч хтось передзвонив? Павло театрально закотив очі й поплентався до стільця, демонстративно на нього впавши. — Знову ти за своє. Починається пісня про головне. Я моніторив ринок цілий день. Розумієш — цілий день! Зараз абсолютно глухий сезон. Вакансій для фахівців мого рівня просто не існує. А йти розставляти коробки в супермаркеті чи торгувати телефонами в переході я не збираюся. Я себе не на смітнику знайшов, у мене досвід, у мене амбіції

Тетяна відчинила двері й одразу відчула: Павло вдома. Не тому, що в коридорі знову бовталися його кросівки 45-го розміру, про…

user2

Артемчику, синку, подивись на мене. Скажи відверто: про що ви говорили з бабусею Валентиною, поки ви гостювали в неї ці вихідні? Вона тобі щось погане говорила про мене? — голос жінки ледь тремтів. Хлопчик відвернувся до вікна і почав смикати ґудзик на шкільному піджаку. — Вона сказала, вона сказала, що ти нас зрадила! Що ти вигнала тата з дому лише тому, що тобі захотілося свободи! Що тепер ми для тебе — просто тягар, і що ти насправді мрієш жити без нас, щоб почати нове життя без нас! — він випалив це одним духом, наче позбувався тягаря. Олена вмить стала сумною. Після розлучення з Ігорем минуло півтора року, але свекруха ніяк не могла пробачити невістці, що та не захотіла більше терпіти постійні походеньки її сина з друзями в гаражі та його повну байдужість до власної родини

Вечірній Тернопіль повільно вдягався у сутінки, розмиваючи обриси величного замку та заспокоюючи плескіт хвиль на ставі. Олена сиділа на краєчку…

Z Oksana

Тату, Марта — моя подруга. Я знаю її краще за тебе. Ти для неї — проект «золота жила». Якщо ти підеш, не розраховуй, що я буду усміхатися тобі на сімейних святах. У мене більше немає батька. Василь пішов. Він купив Наталці квартиру, сподіваючись «відкупитися» від провини, але вона навіть не прийшла на новосілля. Ключі забрала через юриста. Перші місяці з Мартою справді були схожі на свято. Романтика, ресторани, поїздки до Європи. Марта захоплено фотографувала їх у кожному бутику. — Подивися, який ти в мене красень! — щебетала вона, виставляючи фото в соцмережі. Але свято швидко почало тьмяніти. Коли вони оселилися в новій квартирі, Василь зрозумів, що побут для Марти — це щось із паралельного всесвіту

Вечірнє місто за вікном мерехтіло тисячами вогнів, але в просторій кухні новобудови панувала холодна, майже стерильна тиша. Василь стояв біля…

user2