Українці Сьогодні

Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз згадував ці мамині слова і йому було боляче від того, що він тоді прислухався до них. А все могло б бути зовсім по-іншому. Він хотів, щоб Марічка стала його дружиною. Але батьки мали інші плани. Його мати хотіла, щоб Петро оженився на Галі – дочці голови колгоспу. «Не мрій, Петре, – казала. – Марічка бідна, без землі, без приданого. А Галя – з приданим, з впливової родини. Петро довго мовчав, потім сперечався. Але коли батько сказав: «Або Галя, або шукай собі інше подвір’я», – серце його здригнулось. Не хотів сварки, не хотів осоромити родину. І погодився

– Синку, ти пізніше все зрозумієш, ще й подякуєш мамі, – Петро не раз

Життєві історії 0

Після випадково побаченого повідомлення в телефоні чоловіка, Олена зрозуміла, що це кінець. – Я їду. До мами в село. Мені треба подумати. Влад її навіть не намагався зупинити, зробив вигляд, що так навіть на краще, мовляв, їм обом треба зробити паузу і переглянути стосунки, які дали тріщину. Олена поїхала не до батьків, а в село в Карпатах, де ще стояла стара хата її бабусі. Мама давно переїхала в райцентр, але хату тримала в порядку. Там було тихо. Свіже повітря, тиша, мальви під вікнами, півні щоранку. Вперше за довгий час Олена спала глибоко, без думок

Олена завжди вірила в свою сім’ю. Вона йшла під вінець із Владом, маючи в

Життєві історії 0

Коли в коридор санаторію зайшла дивна пара, всі люди переглянулися між собою. Вона йшла з маленькою сумочкою, а він за нею з важкими великими торбами. Потім вони зупинилися і чоловік цій пані сказав: – Відпочинь трішки, люба, я все влаштую сам, зараз я розберуся з усім, не поспішай. І попросив її присісти на лавочку. Він був таким турботливим і уважним до неї, що нам було потім дуже важко повірити, що це були дружина і чоловік

Вони неквапливо увійшли до просторого вестибюлю великого санаторію і, майже всі, хто там чекав

Життєві історії 0

Алла ніколи не мріяла про село. Місто було її світом – шумні вулиці, магазини, кінотеатри, робота в офісі, подруги. Але кохання – штука така: не питає, куди веде. І коли Віктор, високий, спокійний хлопець із села, освідчився, Алла погодилася. Вона була впевнена: якщо поруч надійна людина – місце не має значення. Але тут, в селі, вона зустріла Артема

Весілля було скромним. Після нього Алла зібрала речі й поїхала в село, яке бачила

Життєві історії 0

Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали, що у Івана – золоте серце. Сором’язливий, роботящий, з добрими очима і тихим голосом. Йому було вже під сорок, а він усе жив сам у хаті батьківській, яку доглядав мов святиню. Колись обіцяв батькові: “Я її не продам, не занедбаю, все як було – так і буде.” Іван слово тримав. Але коли надумав одружуватися, сестра стала проти

– Та Іван – золотий чоловік, – казали в селі люди. Бо всі знали,

Життєві історії 0

Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і їй завжди це подобалося, але останнім часом вона ходить сама не своя. – Що мені твоя кава? Інші чоловіки гроші і подарунки дружинам дають. Михайле, я не можу так більше, – Олена відсунула горнятко. – І що, ти справді вирішила їхати? – тихо запитав Михайло, спираючись на дверну раму кухні. – Так, Михайле, вирішила. Я втомилась жити ніби з тінню. Ти мовчиш, працюєш, їси, спиш – а де в цьому я? Та й гроші, нам постійно їх не вистачає, – Олена стискала в руках паспорт і квиток. Очі її були наповнені образою, змішаною з рішучістю

– Оленко, каву будеш? – запитав несміливо Михайло. Він щоранку робив дружині каву, і

Життєві історії 0

О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з букетом польових квітів. – А чого це мій? Ми з ним просто друзі, – спробувала пояснити мамі Оксана, а у самої вже щоки зашарілися, як ті суниці, що приніс Андрій. – Це намисто чи букет? – грайливо запитала Оксана, коли Андрій протягнув їй силянку – акуратно нанизані на травичку лісові ягідки. – Не знаю, це тобі. Знаю лише, що ти їх дуже любиш. А я вертався з поля, де пас корову, і знайшов галявинку, – пояснив Андрій

– О, знову йде твій Андрій, – зауважила мама, коли побачила сусідського хлопця з

Життєві історії 0

Одного вечора, коли Олег прийшов додому, на кухні було порожньо. Їжі не було. Марти не було теж. На столі лежала записка: «Я більше не можу так жити, не можу бути просто зручним фоном. Я жива людина. І я втомилася бути непомітною. Не шукай мене, просто подумай. Ти не помічав мене, коли я була поруч, можливо хоч тепер помітиш…» Олег подзвонив – вона не взяла слухавку. Поїхав до подруги Марти – там її не було. До свекрухи – нічого не знає. Олег не знаходив собі місця. А син, який виявляється бачив більше, ніж показував, сказав: – Тату, я розумію маму. Вона хотіла, щоб ти її хоч інколи помічав

Марта і Олег жили і вважали, що у них все добре, принаймні, так як

Життєві історії 0

В суботу Андрієві несподівано подзвонили. – Тату, привіт, – мовив незнайомий голос. – Мене звати Артем, а маму мою – Світлана Петрівна. Андрій спочатку думав, що це жарт, але коли почув ім’я Світлани, замовк, бо ніколи й не думав, що так все обернеться через 20 років

Привіт, татусю, — пролунав у слухавці глибокий, такий спокійний та впевнений, але зовсім незнайомий

Життєві історії 0

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем. Жив він сам після того, як відійшла у засвіти його дружина Катерина. Донька Оленка давно вже перебралася в місто – працювала там у школі вчителькою молодших класів. Часто дзвонила батькові, приїжджала на вихідні. А тоді одного літа приїхала не сама, а з хлопцем, Сашком. – Не дядько. Тесть я тобі, хоч і не розписані ще. Але знай: донька в мене одна. І душа моя – в ній. Ярема відразу ж повів майбутнього зятя на город, щоб той показав що вміє

Ярему люди знали в селі як чоловіка справедливого, трохи буркотливого, але з добрим серцем.