Де чотири ящики відбірної насіннєвої картоплі з льоху поділися, питаю? Ганна стояла на сходах, тримаючи в руках ліхтарик, і світила в сухий куток підвалу. Ще у вівторок там акуратно, один на один, височіли чотири дощаті ящики. На кожному чорним хімічним олівцем було старанно виведено назви елітних ранніх сортів. Ганна за тим насінням їздила в науковий розсадник рейсовим автобусом світ за очі. Вистояла величезну чергу, заплатила чималі заощадження, які відкладала цілу зиму зі своїх копійчаних змін. Кожна бульбина була рівненька, суха, з тугими міцними вічками. Вона її власноруч перебирала, плекала, провітрювала, щоб нарешті мати на городі щедрий врожай. Михайло переминався нагорі біля ляди, ховаючи погляд за старий дерев’яний верстат. — Михайле, я вдруге питаю, де моє насіння? — Ну чого ти відразу криком заходишся, Ганнусю? Чого галасувати на все подвір’я через дрібниці? — Я спокійно питаю. Хто лазив у льох, поки я зерно приймала на току? — Василько заскакував машиною, — стиха буркнув чоловік, натягуючи рукава робочої куртки. Ганна повільно піднялася сходами нагору, зачинила ляду й струсила порох із темного жилета. — І з якої це радості твій дорослий брат тут господарює за моєї відсутності
— Ключі від трактора поклади на стіл, Василю, і йди пішки до своєї любої тещі орати! — Ганно, ти при…