У якийсь момент Марійка, яка з апетитом накладала собі чергову порцію салату, занадто різко змахнула рукою й зачепила високий тонкий келих. Той із дзенькотом розлетівся на дрібні друзки об плитку підлоги. Офіціант миттєво підніс бланк відшкодування посуду, і пані Галина, не дивлячись, спокійно розписалася і за цю неприємність. Невістка лише безтурботно всміхалася: вона була свято переконана, що цей бенкет оплачує її турботливий рідний брат. Я сиділа поруч із Назаром, повільно пила воду з лимоном і спокійно спостерігала за розгортанням подій. Пані Галина поводилася так, ніби реальний світ із його правилами взагалі її не стосується — не звертала уваги ні на ціни, ні на перелік послуг, насолоджуючись увагою публіки. А тим часом шкіряна папка в руках незворушного пана Василя ставала дедалі важчою. Ближче до півночі гості почали потихеньку дякувати та збиратися додому. Замість одного весільного торта офіціанти рознесли порційні авторські десерти, які свекруха завбачливо включила до меню після того, як ми відмовилися купувати подарункові сувеніри. Невдовзі в залі знову з’явився пан Василь. Він повільно й впевнено пройшов між спорожнілими столами, тримаючи в руках ту саму темну папку з фінальними розрахунками. Підійшовши до пані Галини, він злегка схилив голову. — Ваш підсумковий розрахунок, шановна Галино Іванівно. Сподіваюся, свято вдалося на славу? Свекруха велично махнула рукою, навіть не відкривши чек. — Усе було чудово. Передайте рахунок моєму синові. Назаре, розрахуйся з людиною, не змушуй адміністратора чекати
— Марійко, які ще вікна? Я за ці гроші вже найкращу залу в ресторані замовила і весь завдаток віддала! Голос…