Українці Сьогодні

Мамо! Ну ти щось вирішила із нашою дачею? Будеш продавати? — поцікавилася з-за кордону донька. — Весна вже давно в розпалі, а ворота зачинені на замок ще з вересня місяця! — схвильовано запитала Вікторія. — Може, варто зібратися та з’їздити туди хоча б на вихідні, подивитися, в якому стані будинок і що там взагалі відбувається після довгої зими? Вона зателефонувала у першу неділю травня, розпитуючи про заміське господарство так, ніби мова йшла про державний об’єкт. Вікторія вже кілька років мешкала в Канаді, у Ванкувері, тому про всі їхні домашні справи дізнавалася виключно зі слів матері або від рідкісних сусідів, яким інколи набирала на мобільний. Михайло, батько Вікторії, залишив дачу наприкінці вересня, а вже за два тижні потрапив до стаціонару. Згодом, на жаль, не стало його. Протягом усієї зими мати виношувала думку повністю продати цю хату, навіть знайшла й виписала на аркуш паперу номер місцевого ріелтора, але так і не наважилася набрати

— Мамо, ну ти щось остаточно вирішила із нашою дачею? Весна вже давно в

Життєві історії 0

Куди поділися гроші?! Ти за електричку скільки заплатила цього місяця, Олено, я щось не зрозумів? – Олег запитав це, навіть не піднімаючи очей від кухонного столу. Він охайно розклала роздруковані квитанції. Останні кілька місяців він перевіряв кожен мій чек, кожну квитанцію, кожне сповіщення з банківського додатка. Уважно, до копійки. Наче шукав у моїх діях якусь таємницю. – Три тисячі двісті гривень, – відповіла я, намагаючись зберегти спокій у голосі. – Це разом із гарячою водою та утриманням прибудинкової території. Чек лежить просто перед тобою. Можеш перевірити кожну цифру, якщо маєш сумніви. – Ну от, дивися сама, – він відсунув папірець убік. – А мені мама сьогодні ввечері по телефону знову казала: мудра, порядна дружина повинна всю свою зарплату беззастережно віддавати чоловікові. Усі нормальні родини так живуть, скільки я пам’ятаю. Чоловік має повністю розпоряджатися фінансами, а не дивитися, як гроші розлітаються не зрозуміло куди

– Куди поділися гроші?! Ти за електричку скільки заплатила цього місяця, Олено, я щось

Життєві історії 0

Люди добрі, а я молодим дарую прощення боргу! Ганна Василівна підвелася з кришталевим келихом саме тієї миті, коли музиканти стихли, а офіціанти несли гаряче. На ній була святкова кремова блузка, акуратна брошка у вигляді бабки та вираз обличчя жінки, яка робить велике благодіяння на очах у всієї родини. Пів сотні гостей за довгим святковим столом одразу повернули голови до неї. — Назар позичав у мене чималі гроші, коли робив великі справи, — гучно, з розстановочкою промовила свекруха. — Так от, діти мої, від сьогодні ви мені нічого не винні. Я все вам прощаю. Оце мій материнський дарунок. Нехай усі знають, яка в Назара мама. Зал вибухнув оплесками. Тітка Люба змахнула сльозу мереживною хустинкою. Дружка Надійка нахилилася до вуха нареченої: — Оце тобі пощастило, Марто. Свекруха в тебе просто золота. Справжня господиня

— Люди добрі, а я молодим дарую прощення боргу! Ганна Василівна підвелася з кришталевим

Життєві історії 0

Лілю, а ти прасуєш Василю шкарпетки? — запитала свекруха якось увечері з найсерйознішим виразом обличчя. — Шкарпетки? — я від такого запитання навіть поперхнулася чаєм. — У якому це сенсі? А головне — навіщо прасувати шкарпетки?! — Як це навіщо?! — сплеснула руками свекруха. — Чоловік має бути доглянутим з ніг до голови! Я завжди Василеві все прасувала до ідеального стану: шкарпетки, білизну, футболки, в яких він просто дома ходить! Ти хіба не знаєш, що гаряча праска забирає все недобре з тканини, дезинфікує?! — Антоніно Павлівно, на дворі двадцять перше століття, — спокійно пояснила я. — У нас є сучасна пральна машина з гарячою водою та сушильна машина. Усі речі абсолютно чисті, свіжі й м’які. Нічого недоброго там немає і бути не може! — Ось саме через це у вас і дітей досі немає! — раптом викрикнула свекруха. — Бо ти не вмієш щиро й душевними справами піклуватися про свого чоловіка

— Лілю, люба моя, та я ж просто щиро від усього серця прагну вам

Життєві історії 0

Сьогодні субота. Я даю вам час до понеділка. Правила тепер такі. Перше: моя спальня на першому поверсі звільняється сьогодні до вечора. Дитячі меблі ви переносите на другий поверх. Там дві великі світлі кімнати — дітям там буде чудово. Друге: жодних розмов про переписування хати більше не буде ніколи. Будинок залишиться моїм до мого останнього подиху. Після мене він буде поділений порівну між трьома моїми доньками — Оксаною, Наталею і Марічкою. Нікому більше, нікому менше. Ігор скривився: — Та ви з глузду з’їхали! Я звідси нічого переносити не буду! — Не будеш? — спокійно перепитала я. — Тоді збирай свої речі прямо зараз. Машина, яку ти купив за мої гроші, нехай залишається тобі — я не буду судитися за залізо, нехай це буде плата за твою працю біля хати. Але ноги твоєї в цьому дворі більше не буде. А якщо спробуєш відкрити рота чи погрожувати мені — я зараз же йду до дільничного, а в понеділок наймаю адвоката і подаю заяву про шахрайство з банківськими коштами. Повірте мені, після двадцяти років в Італії я знаю, як працюють закони і як захищати своє майно. У кухні запала мертва тиша. Було чути тільки, як цокає старий настінний годинник і важко дихає Ігор. Він дивився на мене і вперше за всі роки бачив не покірну, стомлену тещу, яка слухняно передає передачі з сиром і кавою, а господиню, яка має повне право командувати

— Мамо, ви або підписуєте дарчу на Оксану, або збирайте сумки й шукайте собі

Життєві історії 0

Якщо твоя мати не забере свої манатки і не піде геть, Михайле, я збираю всі речі і їду до моєї матері в Полтаву! — різко вигукнула Карина. — Обирай прямо зараз, без вагань: або твоя мати, яка вічно пхає свого носа не в свої справи й псує нам життя, або твоя власна сім’я! Михайло лише безпорадно розвів руками. — Я ж вам вже разів сто казала, Олено Петрівно! Не смійте приходити до нашого будинку без попередження! — Карина рішуче заступила собою увесь прохід. — Данило зараз зайнятий, у нього важливе заняття, репетитор з англійської мови, йому ніхто не має права заважати! — Карина, але ж сьогодні субота, — дуже м’яко промовила Олена Петрівна. — Я всього на п’ять хвилин заскочила, їхала з іншого кінця міста. Дуже хотіла побачити онука. Мій номер у нього в мобільному заблокований, постійно йдуть короткі гудки! — Так, це я особисто додала ваш номер у чорний список на його телефоні, — відповіла Карина. — Нема чого назвонювати дитині кожні п’ять хвилин і забивати йому голову своїми застарілими балачками та дурницями. У нього тепер своє власне, сучасне дитяче життя, в якому вам немає місця, у ньому немає місця старій людині. — За що ти так зі мною, невістко

— Якщо твоя мати не забере свої манатки і не піде геть, Михайле, якщо

Життєві історії 0

Бачу ти пальто брендове купила? Тисяч двадцять відвалила, не менше? — Близько того, — не стала називати точну вартість я свекрусі. — Двадцять тисяч гривень! — свекруха похитала головою. — Та за ці гроші можна було купити купу будівельних матеріалів для вашого ремонту! Ви, молоді, якось надто легковажно ставитеся до життя. Живете тут у мене на всьому готовому, комунальні послуги не платите, а гроші вільно пускаєте за вітром. Можна було в старому пальто ще сезон відходити. Андрій, який до цього мовчки вечеряв, підняв втомлений погляд на матір: — Мамо, Маргарита працює з дизайнерами та VIP-клієнтами. Їй за статусом потрібно виглядати охайно і сучасно. І ми не розкидаємося грошима, ми відкладаємо рівно ту суму, яку запланували на місяць. — Плани — це все теорія, а реальна економія у вашому становищі має бути на першому місці! — відрізала Софія Миколаївна. — Ми з батьком, коли будували дачу, по п’ять років носили одне й те саме пальто і м’ясо бачили тільки на свята. Свекор, який сидів у кутку і дивився телевізор, тихо буркнув: «Галю, та облиш ти їх, це їхні гроші, хай самі розпоряджаються», але дружина кинула на нього такий важкий погляд, що він миттєво замовк

— Дві тисячі гривень за свіжу охолоджену рибу та рис для суші? — Софія

Життєві історії 0

Миросю, та ти в золоті купатимешся! — плакала від щастя мати, пригладжуючи доньці фату. — У них хата на два поверхи, черепицею крита. Корови породисті, свиней повно, трактор свій. Будеш господинею, як пані житимеш! Мирося й сама вірила. Василь був показний хлопчина, чорнобровий, на гармошці грав, говорив гарно, обіцяв на руках носити. Тільки от про матір свою, Параску Іванівну, мовчав. Справжнє життя почалося вже на другий день після весілля. О шостій ранку двері до їхньої кімнати розчахнулися так, що загуркотіло по стіні. На порозі стояла свекруха — висока, кістлява жінка з підібганими тонкими губами і важким, немигаючим поглядом. — Ану піднімайся, молодице! — гримнула Параска Іванівна. — Сонце вже он де, а вона вилежується! Ти до багатого дому прийшла, а в нас ледачих не тримають. Бери дійницю — у хліві три корови не доєні, свині не поранені, на плиті казан картоплі треба варити. Мирося зірвалася з ліжка, поглянула на Василя. Той лише натягнув ковдру на вуха й відвернувся до стіни. І пішли дні, схожі один на один, мов сірі камені. Параска Іванівна була господинею жорстокою. Вона сама ніколи важкої роботи не робила: сяде на ґанку в чистій хустці, лущить квасолю або в’яже шкарпетку і тільки кричить: — Миросько! Куди пішла? Курям зерна не дала

В автобусі з Рима до Львова Мирося майже не спала. Сиділа біля вікна, дивилася,

Життєві історії 0

Брат одружується, Катерино! Справа серйозна, — почала мати звивистим тоном. — Вони ж створюють справжню родину. Їм потрібне власне затишне гніздечко, розумієш? Оренда житла зараз у Києві просто космічна, ціни ростуть щодня, та й віддавати чужому дядькові такі гроші — це просто викидати їх на вітер. Тому ми з батьком подумали й вирішили що ти маєш поступитися. — Ви хочете, щоб я щомісяця виділяла гроші на покриття оренди квартири для Артура та його нареченої? Мати навіть не підняла очей. — Катерино, я розумію, що тобі буде це трохи складнувато сприйняти спочатку. Але давай міркувати доросло. Ти живеш одна. Сама-самісінька у великій двокімнатній квартирі. Ти цілком можеш тимчасово пожити у нас із батьком. А цю квартиру треба поступитися Артурові! Він одружується, йому зараз набагато потрібніше окреме житло для створення сім’ї. А ти чудово почуватимешся й у своїй старій дитячій кімнаті

— Ти взагалі чуєш мене?! — з порога гримнула мати, навіть не розшнурувавши свої

Життєві історії 0

Квартиру я переписала на Іринку, — спокійно сказала свекруха і простягнула мені порожню трилітрову банку з-під квашених огірків. — Сполосни, будь ласкава, бо в мене пальці крутить на негоду, сил немає втримати. Я машинально взяла те скло до рук і поставила в мийку. Вода в крані ледь текла, кран тихенько підтікав уже другий тиждень, а я все ніяк не могла нагадати чоловікові про прокладку. — Як це переписали, Маріє Степанівно? — перепитала я, все ще дивлячись на струмінь води. — Зробили дарчу. Минулої п’ятниці. Іринка мене на машині повезла до нотаріуса, все оформили як годиться. Нотаріус сам документи куди треба подав, сказав, що витяг із реєстру буде за кілька днів. Свекруха говорила так буденно, наче йшлося про подорожчання хліба у найближчому кіоску чи про те, що на базарі подешевшала молода картопля

— Квартиру я переписала на Іринку, — спокійно сказала свекруха і простягнула мені порожню