Navigate
X

Після розлучення Іван довго не знаходив собі місця. Він кинувся в роботу. Спершу працював у райцентрі, потім поїхав за кордон – на будови. Повертався до села рідко, але коли приїжджав, усі бачили: Іван змінився. Гарно вдягнений, при грошах, самовпевнений. У місті він познайомився з Оленкою. Іван не шкодував грошей. Купив їй золоті прикраси, подарував телефон, якого ще ніхто в селі не бачив. Спершу вони жили добре. Оленка любила ходити по магазинах, а Іван тішився, що може їй усе дати. Та з часом він відчув, що між ними немає того тепла, якого він так чекав. Кожна розмова зводилася до грошей. «Коли наступна зарплата?», «Купи мені це, бо в колеги вже є», «Я не хочу жити в селі, давай ще одну квартиру в місті». Іван намагався виконати всі бажання, але в душі відчував порожнечу

Іван був із тих хлопців, про яких у селі казали: «Роботящий, не ледар, але гарячий». Він ще з підліткових років…

user2

Вернулася я з заробітків додому. Старший син мене приютив, бо свого дому я так і не збудувала – усе в дітей вкладала. Думала, що відпочину трохи, може, ще десь підроблю, але здоров’я вже не дозволяє. А тут молодший прийшов і каже: – Мамо, а що з моєю квартирою? Я опустила очі: – Сину, я більше не можу. Немає в мене стільки грошей. Він змовчав, але невістка потім почала дорікати: – Своєму улюбленчику купила, а нашій сім’ї нічого! І з того часу вони до мене не ходять. Я думала, що за роки своєї роботи в Італії обом синам куплю квартиру, але не так сталося і тепер молодший син має образу на мене

Я думала, що обом синам квартиру куплю. Але вийшло так, що одному я купила квартиру, а іншому не купила. Старшому…

user2

Тетяна, хоч і прожила вже понад двадцять років в Італії, але виглядала молодо, доглянуто. Вона була тією самою жінкою, яка колись виїхала «на заробітки на пару років», а потім пустила там коріння. І ось тепер приїхала додому – до внука, на весілля. – Ой, доню, – сказала Тетяна, витягаючи з сумочки білий конверт, – я ж тобі ще не встигла вручити. Це вам, молодим, від бабусі. Світлана взяла конверт, обережно розірвала край і витягнула звідти новенькі долари. Їх було рівно п’ятсот. – Мамо, – її голос задрижав, – це все? – А що, мало? – здивувалася Тетяна. – То ж хороші гроші. Перед очима у Світлани промайнуло, як рік тому вони всі збиралися на весіллі у двоюрідного брата – сина Галини, її рідної сестри. Там бабуся вручила ключі від новенької трикімнатної квартири

Світлана сиділа за великим святковим столом у ресторані, де саме відгриміло весілля її єдиного сина. Гостям уже розносили каву й…

user2

Син зробив пропозицію своїй дівчині, ми стали готуватися до весілля. Почали ми рахувати гостей, я спитала в Ніни, скільки приблизно осіб буде з її сторони, і майбутня невістка заявила, що ніскільки – тобто, нікого не буде. Я неабияк здивувалася – як це? Та ж весілля – це родинне свято! Та й вона не сирота, батьки у неї є. Тоді Ніна розплакалася і розповіла неприємну історію. Казала, що соромилася нам швидше про це розповісти. Батьки її не любили, більше того – любили тільки молодшу сестру. А від неї відмовилися, ще коли їй було 16 років. Відтоді вона пішла з дому і сама на себе заробляє, чужі люди для неї ближчі, ніж рідні

Ситуація настільки дивна, і навіть неприємна, що я і не знаю з чого почати. У нас в сім'ї радісна подія…

user2

Колись мій чоловік їздив на заробітки. Ми добре жили, грошей вистачало, навіть відкладати вдавалося. Свекор також їздив на заробітки, тільки вже трохи старший був, і сили мав менше. Але його жінка, моя свекруха, дуже хотіла велику хату. Таку, щоб перед людьми не соромно. Грошей свекрам не вистачало, щоб закінчити будівництво і все довести до ладу, і чоловік мій, Іван, позичив батькові двадцять тисяч доларів. Це були наші роки праці, наші зекономлені гроші. Я тоді ще питала: – Іване, а чи не зарано таку суму давати? Ми ж самі теж хату будуємо. А він махнув рукою: – Та що ти! Це ж батько. Хіба ми будемо чужими

Я не розумію, чи має зараз зовиця віддавати нам гроші, чи ні? Було все так. ? Все ж для нас,…

user2

Внуки трохи поїли, подякували, а потім Максим сказав: – Бабусю, можна ми підемо на вулицю? Тут вайфаю нема, може, в когось у селі є. – Та йдіть, йдіть, – не наважилася відмовити Ярослава, хоч серце й стислося. І так минали дні. Вдень вони тинялися селом або сиділи в телефонах. Увечері, замість того щоб послухати бабусині історії, сміялися над мемами й дивилися відео. Ярослава сиділа на лавці під хатою й дивилася на них через відчинене вікно: онуки сиділи, схилившись над телефонами, кожен у своєму світі. Її душа стискалася від відчуття чужості

Ярославі було шістдесят вісім. Чоловіка не стало п’ять років тому, і відтоді її хата в селі стояла глухою самотою. Звісно,…

user2

Крапля переповнила чашу одного вечора, коли вони пішли в ресторан. Оксана замовила дорогий напій, Ліля – пасту з морепродуктами. Марина обмежилася салатом. Коли принесли рахунок, офіціант поклав його на стіл. – Ну що, ділимо на трьох? – буденно сказала Оксана. Марина поблідла. – Як це на трьох? Я ж тільки салат брала! – Ти що, думаєш, я за тебе буду платити? – зірвалася Оксана. – Ми ж подруги, а ти рахуєш кожну оливку! – А ти, Оксано, завжди була така – тільки для себе! – не витримала Марина. – У тебе гроші є, то ти й думаєш, що всі мають за тобою тягнутися. – А ти завжди жалієшся, – кинула Ліля вже в адресу Марини. – Тобі все мало, все погано. – Та ну вас! – гримнула Марина і встала з-за столу. – Думала, що ми друзі, а ви… Вона пішла. За нею Ліля й Оксана почали з’ясовувати між собою, хто більше винен. Вечір закінчився тим, що вони розійшлися по різних кімнатах

Марина, Оксана і Ліля жили у невеликому містечку, де всі один одного знали, вони були подругами з дитинства. Марина була…

user2

Це зрада, мамо. Ти не можеш так зі мною вчинити, я ж твоя дочка, – заявила Ользі донька, яка була категорично проти того, щоб мама продавала квартиру і влаштовувала своє життя. Жінка опустила голову. В її памʼяті ще жила образа, адже насправді це Ірина її зрадила, коли повелася на обіцянки свого батька, який спочатку її кинув, а потім приїхав, замахав грошима – і вона про все забула. – Бачиш, мамо, от що значить справжній тато! – кинула Ірина одного разу, повернувшись додому з подарунками. Ольга тоді мовчала. Серце стискалося від болю. Вона знала, що Олексій робить це не через любов, а щоб показати себе кращим. Згодом він купив Ірині квартиру в новобудові. Але не записав її на доньку, а залишив на своє ім’я. – Тато сказав, що так правильно, бо я ще молода, – пояснила Ірина мамі. Ольга тільки гірко посміхнулася

– Це зрада, мамо. Ти не можеш так зі мною вчинити, я ж твоя дочка, – заявила Ользі донька, яка…

user2

Наближався день народження Зоряни – їй мало виповнитися двадцять п’ять. Вона мріяла, що свекруха згадає про цей день і бодай усміхнеться. Ірина Валерівна справді готувалася. Тільки от її уява про «подарунок» була особлива. У день свята гості зібралися за столом. Зоряна накрила все сама: салати, закуски, торт. І от, коли вже почали вітати, свекруха урочисто піднялася й винесла велику торбу. «Зорянко, – сказала вона голосно, щоб чули всі, – ти вже частина нашої сім’ї. А сімейні речі мають свою історію. Ось, тримай». Вона розв’язала торбу й почала діставати старі сукні, блузки, черевики. Колись Ірина Валерівна їх носила сама, ще в 80-х. «Оце моя улюблена сукня! Я в ній на педради ходила, усі заздрили. А ось туфлі, справжні польські! І ще тут светр, теплий-теплий, я двадцять зим у ньому проходила. Це все дороге. Я віддаю тобі». Гості переглядалися й ховали усмішки

Зоряна вийшла заміж молодою – кохання здавалося справжнім, щирим, таким, що гори зрушить. Її чоловік Олег був добрим, працьовитим хлопцем,…

user2

Галина приїхала додому на свій ювілей – 65 років. Доньки вирішили влаштувати велике свято в новому будинку: зібрали родичів, сусідів, друзів. Галина, хоч і була рада, але в глибині душі хвилювалася, бо і не мріяла про таке. Свято почалося гомінко: сміх, пісні, привітання. Всі тіснилися за столом, обіймали ювілярку, бажали довгих років життя. А Галина, втомившись від шуму, вийшла трохи надвір, подихати свіжим повітрям. Вийшла й завмерла: на сусідній ділянці стояв новий будиночок. Невеликий, але такий гарний, мов з картинки. З білими віконницями, акуратним ганочком, червоним дахом. Два роки тому, коли вона востаннє приїжджала додому, його там не було, а тепер – справжня красуня-хата

Галина завжди була жінкою сильною і працьовитою. Все життя вона працювала в колгоспі, а потім, коли господарство розпалося, взялася до…

user2