Тетяна, хоч і прожила вже понад двадцять років в Італії, але виглядала молодо, доглянуто. Вона була тією самою жінкою, яка колись виїхала «на заробітки на пару років», а потім пустила там коріння. І ось тепер приїхала додому – до внука, на весілля. – Ой, доню, – сказала Тетяна, витягаючи з сумочки білий конверт, – я ж тобі ще не встигла вручити. Це вам, молодим, від бабусі. Світлана взяла конверт, обережно розірвала край і витягнула звідти новенькі долари. Їх було рівно п’ятсот. – Мамо, – її голос задрижав, – це все? – А що, мало? – здивувалася Тетяна. – То ж хороші гроші. Перед очима у Світлани промайнуло, як рік тому вони всі збиралися на весіллі у двоюрідного брата – сина Галини, її рідної сестри. Там бабуся вручила ключі від новенької трикімнатної квартири
Світлана сиділа за великим святковим столом у ресторані, де саме відгриміло весілля її єдиного сина. Гостям уже розносили каву й…