Життєві плутанини.
Олексія я знаю давно. Коли приїжджала до бабусі в село, то Льоша (ми тоді його звали дядько Льоша), який щойно повернувся з армії, катав нас, сільську дітвору, на мотоциклі. Він був невисокого зросту, але досить міцної статури, волосся злегка рудувате. За матеріалами
Сільські жіночки шепотілися, що Олексій бігає за найкрасивішою дівчиною нашого села – Наталею. Думки місцевих кумоньок розділилися: одні говорили, що Наталка занадто гарна для Олексія, інші говорили, що Олексій впертий, свого доб’ється.
І справді, весілля відбулося. Ми з подружкою стояли біля воріт і дивилися, як його батьки зустрічали молодят. Олексія ми любили за доброту. Але в той день не могли відірвати очей від надзвичайно красивої нареченої в білосніжній сукні.
Батьки Олексія вийшли зустрічати молодих з хлібом сіллю, за звичаєм дали відкусити від короваю: хто більше відкусить, той і буде в родині верховодити. А гості в цей час кидали пшеницю і монети, щоб нова сім’я жила в достатку.
Олексій і Наталя обоє були працьовитими, швидко налагодили побут своєї родини. Через рік народився син Дмитрик. Минуло ще два роки, Наталя стала ще красивішою. Темноволосу, синьооку красуню на роботі почали просувати по громадській лінії.
І ось на громадській роботі трапився у неї pоман. Вона хотіла приховати від чоловіка зв’язок на стороні, але Олексій дізнався про зpаду дружини. Без всяких скандалів він зібрав речі і пішов від Наталі. Одумавшись, вона спробувала повернути Олексія, але він уперся і ніякі вмовляння не діяли.
Мама Олексія, Людмила Іванівна, дуже сильно любила онука Дмитрика, тому розпад сім’ї сприйняла, як особисте гoре. Вона більше за всіх хотіла, щоб син пробачив свою дружину. Але Олексій навіть матері не послухався: не пробачив Наталю.
Через рік зустрів Галину – симпатичну, яскраву жінку. Закохався і незабаром одружився з нею. Двох Галининих дітей ростив як своїх. У шлюбі у них народилася дочка. Олексій не робив різниці між дітьми, для нього вони були рідними, тому і виховував так, як рідний батько.
Але Галина постійно втручалася і заступалася, якщо Олексій строго питав з сина або робив зауваження старшій дочці. А коли діти підросли, зрозуміли, що мати завжди на їхньому боці, і зовсім перестали слухатися Олексія, сказавши, що він їм не рідний.
І тоді Олексій перестав втручатися і займався тільки їх загальною донькою Оленою. Але сім’ю він як і раніше забезпечував: багато років заробляв гроші на двох роботах.
Прожили вони вісімнадцять років. Діти Галини виросли і почали заявляти про свої права на квартиру, звинувачуючи Олексія в жадібності. Жити стало неможливо. Галина стала на сторону двох старших дітей. І тоді Олексій пішов з сім’ї, залишивши квартиру.
Його підробітки допомогли накопичити на скромну однокімнатну квартирку, яку він купив собі. Рідну дочку не забував і залишився з нею в дружніх відносинах, допомагаючи матеріально.
За ці роки змінилося і життя Наталі – першої дружини Олексія. Після розриву з Олексієм вона вийшла заміж, проживши в шлюбі п’ятнадцять років, народивши ще одного сина. А потім розлучилася, бо чоловік почав зраджувати.
Олексій не забував старшої дитини: син, хоч і не часто, але приїжджав до нього, вони спілкувалися і знаходили спільну мову.
Через рік після розлучення з другою дружиною, дочка Олени зібралася заміж і захотіла познайомити батька зі своїм нареченим. В’ячеслав сподобався Олексію: хоч і молодий, але серйозний, симпатичний, розумний хлопець.
Але через тиждень Олена прибігла до батька зі сльозами на очах. Слава познайомив Олену зі своєю матір’ю, і з’ясувалося, що мати Слави – це Наталя – перша дружина Олексія. Виходить, старший син Наталії – Дмитро – зведений брат Олені по батькові, ну а Слава – її наречений – доводиться зведеним братом Дімі по матері. Ось так ось наплутало життя в цих двох сім’ях.
І хоч Олена і Слава не були кровними родичами, Олексій теж почав опиратися цьому шлюбу. Ну, а друга дружина Олексія – Галина – та й зовсім ультиматум поставила дочці: «Або іншого нареченого шукай, або ніколи не погоджуся за Славка віддати».
Під напором батьків Славко і Оленка розлучилися. Місяць в двох сім’ях було затишшя. А потім Олена і Слава пішли з дому, переїхали в сусіднє містечко, зняли квартиру і почали жити разом.
Всі троє – Олексій, Наталя, Галина – нічого не могли вдіяти з дітьми. Вони вже виросли і будували своє життя так, як хотіли. Першим прийняв розсудливе рішення Олексій: він поїхав до дітей і прийняв зятя, як рідного сина. Дочка від щастя повисла у батька на шиї, дякувала, сміючись і плачучи. Все-таки важливо, коли батьки підтримують дітей, нехай навіть дорослих.
А потім Олексій поїхав до Галини і умовив її змиритися, обіцяючи взяти всі весільні витрати на себе. Найважчими були переговори з Наталею. За ці роки він жодного разу в неї не був. І, напевно, ніколи б не заїхав до неї, якби доля не звела їх дітей разом.
Бажаючи щастя дочці, Олексій переміг свою гординю і з’явився до Наталі. З першого візиту не домовилися. Наталя була невблаганна, як колись Олексій був непохитний після її зради. Довелося приходити кілька разів, зустрічати її з роботи, вмовляти і переконувати, що діти не винні, що полюбили один одного. І що тепер це їхнє життя, і не треба свої образи перекладати на їх долю.
Потім приїхали Славко з Оленкою і теж прийшли з миром і відкритим серцем до Наталі. Звичайно, в житті Наталя помилялася, але злою вона ніколи не була, тому материнське серце підказало, що треба змиритися з вибором сина. До того ж Оленка була милою і доброю дівчиною, щиро покохала Славу.
Найбільше цьому весіллю раділа бабуся Олени – старенька мати Олексія. Онуків вона обожнювала, любила більше життя, вважала, що якщо онукам добре, то і їй більше нічого не треба.
А потім всі, хто знав Олексія, почали говорити, що тепер і Наталя з Олексієм зійдуться. Але Олексій на такі передбачення відповідав: «Ні, все в минулому. У нас з нею тепер інше життя. А ось наші діти нехай будуть щасливими. Зараз їх час настав будувати сім’ю, любити, розуміти і не зраджувати один одного».
– Ну, як же так, синку, – питала мама Олексія, – ти знову один будеш?
– Не переживай, мамо, один не буду. Адже десь і моя доля ходить. Залишається тільки зустрітися. А поки-що я щасливий, бо щасливі мої діти.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
