fbpx

А в понеділок зранку, після гуляння, Світлана зателефонувала матері в село. Вона просила вибачення, що Надії на весілля не запросила. А потім писала повідомлення, та мама вже не брала телефон. Останнє повідомлення, яке донька написала Надії, були гіркі, як полин слова: “Та ти б мене зганьбила б тільки в тому ресторані, подивися на руки свої”

– Мамочко моя, привіт, як ти там живеш зараз одна однісінька? Як господарство, як здоров’я твоє? Вже й не пам’ятаю коли тебе чула, ми так давно з тобою не спілкувалися.

– Добре, донечко, – голос матері трішки затремтів від якогось душевного хвилювання і любові до своєї єдиної рідної донечки. – Як у тебе справи там, як навчання, як Глібчик, синочок мій дорогий?

– З ним все добре, мамо, ми вже повним ходом готуємося до весілля. Мамо, я чого ж телефоную тобі сьогодні? Батьки Гліба тут збираються допомогти нам грошима, щоб весілля було шикарним та багатим, щоб перед рідними та друзями очей не відводити в сторону, щоб все було у нас на найвищому рівні, я ось хотіла тебе теж попросити допомогти мені, сама розумієш, що більше нікому. Сама розумієш, не хочеться бути бідною родичкою серед них, вони люди заможні не зрозуміють, чому ми не докладаємося до справи.

– Звичайно, донечко, добре, моя мила. Аби у вас все було тільки добре, діточки мої, ти ж знаєш, що для вас лише найкращого бажаю, звичайно допоможу чим зможу, я ж останнє тобі готова віддати. Скільки грошей потрібно тобі, скажи мені, рідна!? Ти скажи, я щось обов’язково придумаю, у тебе ж бідненької нікого крім мене немає! Хто ж тобі крім матері рідної допоможе?

– Ти ж сама розумієш, мамо, це ж не село якесь там далеке, у місті на весілля гроші великі потрібні, дуже великі, і чим більше, тим краще. Ресторан дорогий тут дуже, фотограф хороший, сукня шикарна. Ти сама порадієш від того, яку красиву дочку ти виховала і в люди відпустила. Повір мені, родичі у нас багаті, можеш не хвилюватися, я точно не бідуватиму, у мене буде тут все добре.

– Добре, мила моя Світланко, почекай трохи, я скоро відправлю тобі гроші, подивлюся, що маю. Я щось придумаю, але обов’язково знайду де взяти.

– Дякую, матусю рідненька, люблю тебе, чекаю, у тебе є місяць, – сказала Тетяна і відразу щаслива відключилася.

Ольга Сергіївна, витираючи сльози радості, швидкими кроками вирушила до шафи, де лежали її заощадження на “останній” день.

– Добре, я ще трішки поживу, підзбираю, Світланіі зараз вони потрібніші, – промовила вголос сама до себе жінка.

Після цього Надія продала машину, що залишилася від чоловіка, на яку вже давно поклав око сусід, і перебралася з великої хати, в маленьку хатину. «Уже давно треба було продати квартиру, куди я одна в таких хоромах». Жінка збирала копійку до копійки дуже швидко, дарма, що грошей великих не отримала за все, але доньці має вистачити. Дуже раділа, що зібрала велику суму для єдиної доньки. Нехай свати знають, що вони не якісь там бідняки.

Незабаром велика сума була назбирана, і мама, з чистою душею і навіть якимось умиротворенням, відправила гроші доньці. І стала чекати запрошення на багате весілля.

Через тиждень після цього дочка зателефонувала матері, подякувала за гроші і попросила приїхати, тому що скоро буде весілля і вона, Світлана, буде дуже рада побачити свою маму на такому торжестві.

Надія, немов помолодівши відразу на кілька десятків років, зібрала всі свої скромні пожитки, позичила трохи грошей на поїздку до міста, одягла найкращу свою сукню, і відправилася з важкими сумками гостинців до своєї улюбленої дочки.

Але ні на великому та незнайомому вокзалі, ні біля під’їзду будинку її ніхто не зустрів. Дочка тільки в смс вказала адресу, а на дзвінки не відповідала. Але куди надії читати повідомлення з її очима? Дуже добре, що хлопчик проходив і підказав, куди потрібно йти.

Постукавши у двері квартири і не отримавши відповіді, Надія тихенько, немов чужа, відкрила двері, де вже гуляли гості. Всі танцювали і вітали молодих, байдуже дивилися в сторону надії. А молодих поряд не було. Поміж гостей жінка впізнала свою сваху. Вона, вже трохи перебравши, підбігла до Надії і сказала, що весілля було тиждень тому, вони весь цей час гуляють, так радіють за дітей.

З важким серцем Надія зайшла в кімнату Світлани, донька у цей момент вже міцно спала. Нічого Надія не сказала їй, тільки поцілувала Світлану і поїхала до себе додому, в село, в маленьку глиняну хату, яку купила заради доньки.

Наступного дня Світлана зателефонувала матері, просила вибачення, що на весілля її не запросила, писала повідомлення, коли та не брала телефон, але мама нічого не відповідала. Останнім повідомленням, яке надіслала донька, були дуже неприємні для Надії слова: «Ти навіть не вмієш виделкою правильно користуватися, ти б мене на весіллі зганьбила при людях».

Але Надія, лежачи на лікарняному ліжку, так і не прочитала його, думками літала десь дуже далеко. Мати все віддала доньці! Все до останнього, і більше надії у Надії немає!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – volodymyrets.city.

You cannot copy content of this page