Зараз ми живемо у двокімнатній квартирі втрьох: мій син, невістка і я. Всі маємо роботу, заробляємо, весь день чимось зайняті, зустрічаємося вдома тільки ввечері. Живемо непогано, не гірше за інших. Не без суперечок, звичайно, але у кого їх в родині не буває. Якщо все тихо та гладко, значить, всім один до одного зовсім байдуже. Так я і не зустрічала на своєму віку сімей без проблем.
Ось пишу і думаю, так все ж добре, але ні, я дуже втомилася. Втомилася жити з сім’єю сина, адже я всі проблеми дітей намагаюся вирішувати разом з ними. Таке враження, що я забираю весь негатив, очищаю інших, але все погане залишається в моїй душі.
Синові і його дружині до 30-ти років, одружені вони 3 роки, але знайомі давно. Зараз вони збирають гроші на квартиру, хочуть брати кредит, але гроші потрібні для першого внеску. З дітьми не поспішають поки. Квартира у нас простора, місця і дитині вистачить, особливо у нас велика кухня, де всі разом і збираємося вечорами.
Останнім часом я часто намагаюся піти з дому. В чому причина? Втомилася вирішувати непорозуміння дітей.
У нас все останнім часом якось сумно. Прийдуть з роботи, спочатку невістка Оксана, і давай скаржитися, що мій син не став їсти її сирники вранці, в обідню перерву не подзвонив, як зазвичай. Я заспокоюю, пропоную допомогти готувати або ж не давати собою командувати, нехай їсть, що дають. Приходить син Володимир, а невістка мовчить, не хоче з ним говорити, ображається.
Потім до мене заходить син, мовляв, поговори з нею, не можемо прийти до єдиної думки. Іду, мене Оксана вислухає, потім знову біжить до мене, що попрасувала Володимиру сорочку на роботу, а йому не треба. Я постійно між ними. Я зрозуміла, що їм так зручно.
Спочатку мені було приємно, що я – як миротворець, вони до мене ставляться з повагою, а я маю в них авторитет. Вони обоє мають непростий характер, не поступаються один одному. Зараз сама ледве стримуюся – вони користуються мною. Прийдуть, виллють на мене весь свій негатив, потім помиряться і знову сміються собі, а в мене настрою ніколи немає від їх проблем.
Я знаю, що винна, сама привчила, говорила, що все можна вирішити спокійно, вислуховувала їх думки, намагалася згладити все. Що робити? Я так втомилася від них вже, а відмовляти їм і сперечатися з ними я не хочу. Мені хочеться, щоб у них була міцна сім’я. Допомагаю, чим можу. Чекати, коли роз’їдемося? Мовчати й далі?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
