Без рубрики
Хотіла провалитися крізь землю і не розуміла чому це трапилося саме зі мною?

Життя було до мене не дуже ласкавим. Коли я була ще зовсім малою, то пoмeр мій батько від важкої нeдyгu. А незадовго тяжко зaхвoрiлa мама. Тому більшість домашніх клопотів лягли на мої, майже дитячі руки.

У той час, коли однолітки гралися чи відпочивали, я поралася по господарству. Та й через хронічну нестачу коштів, змушені були з мамою відмовляти собі в усьому, обходилися найнеобхіднішим.

Закінчивши школу, я вступила в училище. Стала професійною швачкою, ще й придумувала сучасні модні моделі. Почали іти до мене з різними замовленнями люди. З’явився певний заробіток. Могла тепер дозволити собі і гарне вбрання, і хорошу косметику. Казали про мене люди, що гарна, заглядалися і хлопці. Але, на жаль, того єдиного, якого так прагне дівоче серце, не траплялося. Були різні захоплення, але вони швидко минали.

Одного похмурого дня я чекала автобуса, щоб поїхати в село, відвідати маму. Падав дощ, а я – без парасольки. І раптом: «Дозвольте вас прикрити, а то ще простудитеся». Вродливий молодий чоловік уже розкривав наді мною парасольку.

Чомусь затремтів голос. Мене ніби струмом пробило. А незнайомець приязно розпитував: куди їду, чи надто спішу, бо, мовляв, я йому дуже сподобалася і він не проти випити зі мною чашку кави.

Ми розговорилися. Виявляється, Віталій родом із сусіднього села, а працює, як і я, у Тернополі. Словом, Віталій призначив мені побачення.

На перше побачення він прийшов з квітами. Ми пили каву, говорили про все і про ніщо. Складалося враження, ніби ми знайомі сотню років.

Наші зустрічі тривали півроку, і щоразу Віталій був дуже ніжний, уважний, завжди робив мені якісь подарунки. Тільки по-справжньому зaкoхaнi зрозуміють, якою я була щасливою.

Якось ми домовилися зустрітися через тиждень. Але у Віталія виникли термінові справи, так він пояснив. Але зателефонував кoхaнuй мені раніше, мовляв, хоче мене бачити, бо має повідомити щось дуже важливе.

Звучить улюблена мелодія, ми у «нашій» кав’ярні. Я, як завжди щаслива, очікую від кoхaнoгo освідчення в любові. Про те, що я – єдина жінка його життя. І раптом звучать зовсім інші слова. Віталій щось плутано пояснює, що у нього є дружина і син. А нині вона подарувала йому ще й донечку.

Читайте також: ДРУЖИНА ДІЗНАВШИСЬ, ЩО У ЧОЛОВІКА Є КOХAНКA ВЛАШТУВАЛА ЙОМУ НЕЗАБУТНІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

І, напевно, вцей момент я розумію, що зустрічатися тепер ми будемо не так часто. І  все одно, він любить і мене, але в той же час я повинна його також зрозуміти, тим паче, що хтось із знайомих якось нас бачив разом і розпитував про мене. А він не може ризикувати дітьми і дружиною.

Я слухала і не розуміла нічого. А мною, виходить, ризикувати можна? І брехати мені? Й обіцяти вічну любов та запевняти, що скоро одружимося?

Пекучий біль розривав усе всередині. Хотіла провалитися крізь землю. Сльози заливали обличчя. Чому така несправедливість? Чому усе це трапилося саме зі мною?

Минуло три місяці. І досі не можу отямитися. Віталій і досі телефонує, просить вибачення, хоче зустрітися. Тільки моя зболена душа мовчить. Я викреслила із свого серця Віталія назавжди. Як жити далі – не знаю. Чи повірю ще кому-небудь у житті? Навряд. І ким все-таки я була для Віталія? Іграшкою, яку у будь-який час можна використати, погратися і викинути?

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook